Ольга Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2003:#2
Говоріть до неї


Hable con ella
Режисер і автор сценарію : Педро Альмодовар
Оператор : Хав’єр Аґірресаробе
Музика : Альберто Іглесіас
У ролях: Хав’єр Камара (Беніньйо), Даріо Ґрандінетті (Марко Сулоаґа), Леонор Волтінґ (Алісія), Росаріо Флорес (Лідія), Джеральдіна Чаплін (Катеріна Білова).
Іспанія, 2002

Колишній лідер іспанської мовіди, як називали нічне столичне життя, сповнене усіх можливих розваг меґаполісу, Педро Альмодовар остаточно позбувся атрибутів субкультури: наркотиків, нічних клубів, сексуальних меншин, повій, збочень, трансвеститів, екстраваґантних уборів, метушні, галасливості і, передусім, — надшвидкісного темпу. Раніше його герої завжди кудись поспішали: чи догнати свого невірного коханця («Жінки на межі нервового зриву», 1988), чи пару коханців, одержимих прагненням убивати («Матадор», 1986), чи щоб зробити гарячі телерепортажі («Кіка», 1993), чи щоб народити дитину («Жива плоть», 1997) — саме життя існувало десь у перехідному просторі, по дорозі, находу, швидко-швидко. І от раптом — нерухомість, тиша медичної палати або тюремної камери. Життя не спинилось, але здається, що 53-річному режисерові стало цікаво споглядати його в медитативному режимі, а не у режимі безперервно змінюваних колажів калейдоскопа.

Це мелодрама у чистому вигляді, але - і тут закладена більша підривна сила, ніж уся карнавальність марґінальних культур, — мелодрама про і для чоловіків. Перевертаючи гендерні стереотипи, зокрема, й своїх попередніх фільмів, Педро Альмодовар відкриває глибоку сентиментальність чоловіків. Вони можуть плакати від розчулення, дивлячись театральну виставу, переказувати фільми, які їх вразили, цілковито присвячувати себе плеканню тіла коханої жінки. А жінки — не галасливі, балакучі, надемоційні, жваві створіння — а сплячі красуні, вічні загадки, що перебувають на межі між існуванням і неіснуванням.

У цьому фільмі, як ніде, реалізувалась чарівна здатність Педро Альмодовара зобразити людські стосунки і бажання, що й дотепер вважаються у буржуазній моралі девіантними, без будь-якого інфернального присмаку, так, що той самий буржуазний глядач проллє над ними сентиментальну сльозу. Фатальний потяг повернення в материнське лоно, що йому Зиґмунд Фройд колись надав онтологічного статусу й ототожнив з танатичним потягом до небуття, у Педро Альмодовара стає стилізованим під наївність американського кіно 50-х років фільмом у фільмі. Це чудна фантастична історія про коханця, який був надто товстим. Щоб схуднути і більше тішити око своєї коханої, яка була вченим-хіміком і розробляла препарати для схуднення, він випив один з них до дна. Від цього він почав зменшуватися і став такий маленький, що поміщався на долоні. Якось вночі він вирішив зайти у лоно своєї коханої, і йому там так сподобалося, що він залишився назавжди.

Мабуть, завдяки умінню розповідати отакі «страшні» історії зворушливо і щиро, апелюючи до почуттів, цьому іспанському постмодерністу вдалося отримати таку «попсову» премію, як «Оскар» (за свій попередній фільм «Все про мою матір»). Мабуть, з цієї ж причини творчість Педро Альмодовара останніх років досить широко представлена на українському відеоринку: «Нескромна чарівність гріха», «Жива плоть», «Таємниця моєї пристрасті», «Все про мою матір». Фільм «говоріть до неї» з’явився на відео досить оперативно. Він не мав кінопрокату, коли не брати до уваги того, що його демонстрували у позаконкурсній програмі кінофестивалю «Молодість 2002».


Корисні статті для Вас:
 
Труднощі сучасних любовних стосунків2003-05-12
 
Вальядолід-2002 : вселенське кінооко фестивалю2003-05-12
 
Лондонський кінофестиваль 2002: мова марґінальна й лімінальна2003-05-14
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#2

                        © copyright 2018