Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2003:#2
Неймовірна історія в іспанському стилі
 
«Говоріть про неї»
  «Говоріть про неї»  
 


Історія ж розповідається як цілком імовірна — автор подає її реалістично, без будь-яких кінематографічних засобів, які б свідчили про протилежне. Втім, один засіб він використовує, такий собі фільм у фільмі, коли Беніньйо переповідає Алісії сюжет побаченого в кінотеатрі еротичного фільму американського режисера Джека Арнольда, знятого в середині 50-х років, режисера, схильного до фантастичних перетворень, аби образно показати залежність людини від чогось сильнішого за неї. У фільм «Говоріть до неї» ця «вставка» вписалась як ілюстрація фатального кохання юнака до Аліції.

Майстерно вибудовуючи побутове середовище дії, переконливу психологічну мотивацію, автор, схоже, поблажливо кепкує з нашої готовності повірити у неможливе. Але не в цьому його завдання. Думаю, що неймовірність історії свідчить про вміння фантазувати, і фантазувати не абстрактно, а вплітаючись у повсякденність. Тобто на ґрунті повсякдення.

Справді, з погляду логіки — чи може дівчина, яка вже досить тривалий час перебуває в комі, тобто між життям і смертю, — завагітніти? Більше того — народити дитину? Адже відомо, що умовою для цього має бути здоров’я майбутньої матері. Отже, нам пропонують нонсенс, що погляду логіки художнього твору називається плодом фантазії. А ми ж знаємо, що фантастичне — цілком у дусі Альмодовара, як і його пристрасть до історій любовних. Цим він і цікавий.

Беніньйо фактично не мав жодних шансів на взаємність Алісії — доньки заможного психіатра, майбутньої балерини. Прірва між ними надто очевидна. Але він закохався, причому так палко, що все інше в житті втратило для нього значення. Доля послала йому гіркий шанс, можна сказати, познущалась з нього. Алісія після автомобільної катастрофи перебуває в комі, а Беніньйо — медбрат в лікарні — її доглядає. Буквально, наче рослину: обмиває, підстригає волосся, масує. І водночас говорить до неї без упину. Здається щасливим. Його кохання таке могутнє, що він задоволений і таким однобічним спілкуванням. Проте в душі вірить, що його старання не будуть марні — Алісія одужає, і він одружиться з нею. Але оскільки дівчина завагітніла від нього, то юнака ув’язнюють. Врешті ще одна жорстокість — його обдурили, повідомивши, що Алісія померла, і він наклав на себе руки.

В цьому сюжеті Альмодовар повторює історію, розказану Ларсом фон Трієром у фільмі «Розтинаючи хвилі». І хоча в Альмодовара статі помінялись місцями — жертвує собою юнак, а дівчина завдяки цьому одужує, — суть та сама: тільки цілковита жертовність іншої людини може підняти на ноги безнадійно хворого, власне, приреченого. Зціляє тільки диво кохання, але за зцілення коханої людини слід заплатити життям. Альмодовар, щоправда, не виявляє такої жорстокості, як його данський колеґа, доводячи цей моральний постулат.

Аби підсилити цю істину, Альмодовар пропонує історію іншої закоханої пари. Лідія також після нещасного випадку в комі, а Марко, хоча й журиться, але тверезо оцінює ситуацію, розуміючи, що в такому стані довго не живуть. Усвідомлення цього він намагається передати й Беніньйо, з яким подружив у лікарні (нещастя зближує людей). Марко залишає госпіталь, повертається до своєї роботи, але ще раз йому доведеться навідатися туди, де так нещасливо закінчилося життя його Лідії та Беніньйо. Заключну частину історії ми бачимо очима Марко. Бачимо Беніньйо у в’язниці, переживаємо його смерть. Вражено з’ясовуємо, що Алісія жива, зустрічаємо її в театрі на балетній виставі. У дівчини чудовий вигляд, вона усміхається до Марко, і він, відчувається, не байдужий до неї. Можливо, як до результату зусиль свого нещасливого друга.

Педро Альмодовар уміє виходити за межі світу, де все гаразд, і показувати хворих, приречених людей. Але не драматизує нещастя, ставиться до цього тактовно. Та й хворі персонажі фільму не викликають відрази, навпаки, вселяють віру в неможливе, й надія на одужання тут цілком доречна.

Попри екзотичний зміст, який, однак, набирає не тільки побутового, а й символічного звучання (такої подвійності смислу уміють досягати справжні майстри кіно), варто відзначити ще одну його важливу особливість — те, як вибудовує режисер життєву плоть, тобто саме середовище побутування героїв. Середовище в його фільмі дихає чуттєвістю, й тут автору знадобився увесь спектр національної культури — ми бачимо в кадрі іспанську хореографію, чуємо іспанську музику, дивимось і слухаємо блискуче сольне виконання в супроводі ансамблю славнозвісної пісні, милуємось чудовими краєвидами, зрештою, маємо змогу роздивитися костюм тореадора, як і саму кориду (до речі, це жорстоке видовище режисер вправно естетизує). Іноді навіть здається, що сам сюжет є приводом для того, щоб зазвучала чаклунська музика (тут можливості системи digitаl використані на всі сто відсотків — якість виконання і запису просто вражаючі). Вражають і національні пріоритети іспанського режисера, що без особливих труднощів сприймаються у будь-якій аудиторії.

Цікаво відзначити також творчу еволюцію Альмодовара. Від екстраваґантного ексцентрика, що любив у формі кічу пародіювати найпопулярніші кінематографічні жанри, до вдумливого гуманіста, який підносить до символу буденність, естетично вишуканого й містично чуттєвого. Помітно еволюціонували і його жіночі образи: від галасливих до стриманих і стражденних, хоча так само сильних і непохитних. Щодо фільму «Говоріть до неї», то тут режисер взагалі «вимкнув» жінок, за сюжетом зробив їх, так би мовити, існуючими й неіснуючими водночас. Але підкреслив: самопочуття жінки залежить від ставлення чоловіка. Любов її воскрешає, а байдужість приводить до протилежного результату. Істина очевидна, але в той же час вічна.


Корисні статті для Вас:
 
Швейцарський погляд на італійську класику2003-04-05
 
У дзеркалі і задзеркаллі «Молодості»2003-04-05
 
«Золотий Лев» знову прокинувся2003-04-00
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#2

                        © copyright 2018