Анна Погрібна Перейти до переліку статей номеру 2008:#4
Книга Жана Домініка


Скафандр та метелик» – не перша робота у кіно нью-йоркського художника Джуліана Шнабеля. Його кінодебютом став фільм «Баскія» (1995 р.), за ним – «Поки не настане ніч» (2000 р.). Між попередніми роботами Шнабеля і його новою стрічкою є чимало спільного: в основі всіх фільмів лежать реальні біографії, головні герої – представники творчих професій, а їхнє життя закінчується трагічно.

Ця ж кінобіографія розповідає про життя редактора гламурного журналу «Elle» Жана-Домініка Бобі – повністю паралізованої після інсульту людини (функціонує лише ліве око), яка змогла «написати» книгу, кліпаючи оком на потрібній літері розробленого алфавіту, який не втомлювалися повторювати лікарі та помічниці. Так народжувалися слова, з них – сторінки майбутньої книги «Скафандр та метелик», а через кілька днів після її появи головний герой помирає. Книга реального Жана-Домініка побачила світ за кілька днів до смерті автора у березні 1997 р. і одразу ж була продана у Франції накладом близько 400 тисяч примірників. Тривали суперечки щодо права на її екранізацію, та Джуліану Шнабелю вдалося це право отримати. Стрічку висували на здобуття «Оскара» аж у чоти-рьох номінаціях: за кращі режисуру, адаптований сценарій (Рональд Харвуд), операторську роботу (Януш Камінські) та монтаж. Утім, на цьому змаганні, роздаючи статуетки, журі оминуло фільм увагою, та невдовзі Шнабель здобув «Золотий глобус» за режисуру.

Що ж тут особливого? Чи це ефект скандальної теми чи сприятлива для художнього зображення «страшна історія з життя», чи власне саме її відтворення мовою кіно? Та й чому історії про людей у біді, про страждання, каліцтво та балансування на межі життя і смерті стають популярною основою для фільмів?

Часто можна почути думку, що такі фільми дають приклад особистої мужності, пробуджують жагу до життя, яке треба цінувати. Можливо, але все ж приклад Жана Домініка Бобі викликає більше співчуття і жалості, ніж захоплення. А як іще можна думати, практично «побувавши» у шкурі головного героя. Адже вже з перших хвилин фільму світ, який ми бачимо на екрані, – це світ очима Бобі. Точніше, одним уцілілим оком. Лише кольорові плями, нечіткі фігури, люди, які говорять щось про рідкісний інсульт з довгою назвою. Разом з Бобі ми не можемо підняти голову, щоб поглянути людям в обличчя, бачимо обриси світу крізь марево, потім – темрява, а ось уже й чиясь постать, щоб бути побаченою, наближається до ока і таким чином входить у кадр. Оператор Януш Камінські майстерно показує світ з точки зору «овоча», саме операторська робота, мабуть, і стала найзахопливішою складовою цієї картини. Камінські ніби хоче буквально затиснути глядача в однин скафандр із героєм і занурити їх на дно відчаю. Цей світ тисне, дратує, хочеться вирватися з цієї оболонки і ковтнути свіжого повітря. Це стає можливим за допомогою спецефектів, що передають відчуття Бобі, як-от, наприклад, коли з гір сходить снігова лавина.

Як можна легко помітити, скафандр символізує паралізоване тіло, що стало в’язницею для свідомості героя, а метелик – свободу розуму, уяви, що породжує фантастичні картини одним порухом ока. Ці флешбеки з життя Жана Домініка, його сни, фантазії пом’якшують майже натуралістичний ефект «суб’єктивної камери», коли глядачі ледве не на собі відчувають його стан (не всі витримували сцену зашивання сліпого ока). Там немає зайвої сентиментальності, але й артистичного драматизму замало. Бачимо витончені картинки з гармонійною природою і красивими людьми, та драматична напруга необхідного рівня не виникає. Замість марення, сюрреалістичних суперечностей між вільною уявою та мертвим тілом-оболонкою, і ширше – між суб’єктивним баченням світу героєм і поглядом на нього з боку його оточення – бачимо обережну режисерську роботу. Можливо, надто обережну, аж до глянцевого блиску подіумів, дорогих авто та ресторанів – всього, що є звичним для життя головного редактора модного журналу. Та завдяки якісній акторській грі, прекрасним пейзажам, гарному музичному оформленню ці прорахунки драматургії не надто помітні.

Складно назвати існування Жана Домініка боротьбою за життя, це радше примирення з існуючим станом речей, але як тоді пояснити появу книги «Скафандр і метелик»? Цікаво, що герой, опинившись у такій ситуації, не впадає у відчай, не шукає порятунку у вірі (хоча за нього моляться усім богам у різних куточках світу), а пише книгу. Це єдина і остання можливість для нього бути почутим, що, особливо для людини, яка звикла жити на видноті, під спалахи фотокамер, є дуже важливим. Письменницька робота відновлює його внутрішній світ, розширює його за межі тілесної оболонки, дає сенс існуванню, а рідним – надію. Спокійний і зрозумілий фільм, без зайвого життєствердного пафосу і мелодраматизму. Легке кружляння метелика, який не відлітає далеко від скафандра.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#4

                        © copyright 2019