Дарія Галаєва Перейти до переліку статей номеру 2006:#3
Ще кіно чи вже реклама?


Останні декілька місяців виявилися надзвичайно багатими на події у всіх сферах життя. Не обійшлося без сюрпризів і в кіно: зрештою й український кінематограф дочекався свого «першого блокбастеру». Навіть більше того: невдовзі після того отримали і першу «історію кохання», і навіть першого претендента на приз Каннського фестивалю — «навколопомаранчеву» епопею, майже «революційну трилогію». Однак дива не сталося: вже вихід «Помаранчевого неба» породив більше запитань та сумнівів, ніж відповідей та тверджень. Далі не краще: старанно розрекламований «Прорвемось!» так і не прорвався до сердець публіки і, на відміну від свого «попередника», не викликав значного зацікавлення ані у широкого загалу глядачів, ані в критиків.

Хоча узяті разом, ці два фільми таки створили резонанс у суспільстві, щоправда, не стільки своїми кінематографічними перевагами, скільки своєю «помаранчевістю». Дійсно, і «Небо», і «Прорвемось», і навіть зачислена сюди авансом «Orange Love» так чи інакше «замішані» на подіях осені 2004 — використовуючи їх для власної реклами чи, можливо, навпаки, надаючи подіям нинішнього року послуги з їх актуалізації. І скільки б автори фільмів не намагалися відкараскатися від такої очевидної алюзійості (як то роблять автори «Прорвемось!», наполягаючи, що «створили видовищне кіно, де події осені 2004 року були лише тлом») чи запевнити, що знімали справді кіно, а не «повнометражні передвиборчі ролики», щирої довіри їхні заяви не викликають. Що це: симптоматичний показник стану суспільства, яке здатне сприймати щось лише в його конотуванні із чимось пізнаваним, параноїдальне відшукування обману та маніпуляцій у всіх куточках життєвого світу, чи констатація тотальності політики, яка таки проникла у ніби інертну щодо неї сферу естетичного? І якщо це так, чи можуть такі фільми претендувати на статус естетичного? Врешті-решт, чи можна ці фільми взагалі називати кінематографічними творами, чи до інтенцій авторів зовсім не входило створення нічого іншого, крім півторагодинної реклами (якщо так, то немає сенсу говорити про «від/народження українського кіно»: ідея нового національного кінематографа з рекламного ролика — це занадто навіть для нашої ситуації).

Але незалежно від наших політичних переконань, маємо визнати, що Помаранчева революція стала дійсно Подією в історії нової України, можливо, першою, навколо якої сама історія може центруватися, а український народ — інтегруватися (щоправда, лише в ідеалі, оскільки в реальності маємо радше два центри інтеграції, дезінтегровані між собою). Тому не дивно, що автори нового кіно постійно — у той чи інший спосіб — звертаються до цих подій. Дивує інше: чому ці події так неорганічно представлені — чи як «тло», чи як основа сюжетної лінії?

Якщо дивитися об’єктивно, маємо два українських фільми, придатних для українського (а теоретично — і міжнародного) кінопрокату, і таких резонансних для широкого загалу. Цим і маємо оперувати надалі, бо за дискусіями навколо «революційної закваски» ризикуємо забути про те, що зрештою ми говоримо про кіно, яке має свої специфічні критерії оцінювання.

«Прорвемось!» був першим фільмом, анонсованим його творцями на чолі із режисером і продюсером (Vanya Ivan, себто режисер П’ятого каналу Іван Кравчишин) як «фільм про події осені 2004 року». Щоправда, з віддаленням революційних подій — вони фігурують у фільмі лише як тло для любовних, таємничих, екстремальних та багатьох інших ходів. Та, безперечно, таке тло накладає відбиток на саме сприйняття фільму. Хоча навіть воно втрачається серед нагромадження «видовищності» цього романтично-детективного бойовика з елементами містики, легким нальотом філософування та вкрапленнями мюзиклу, який за допомогою гіпердинамічного відеоряду та не менш експресивного саундтреку намагається пропагувати ідеї «доброго і вічного» у майже муратівському світі абсурду та гротеску. Можна припустити, що такі абсурдність та гротескування є творчим принципом режисера. Він, безперечно, знає, як робити дійсність реальною та упізнаваною. Проте обрана ним натура є одночасно і реальною, і якоюсь «декоративною», як і загалом середовище, яке відсилає скоріше до театральної сцени, ніж до реального середовища Запорізької області чи іншого місця України. Так само і реальні «події осені 2004 року», як їх обережно називають самі автори фільму, є певним гротескним зліпком з реальності, набувши «балаганних» форм (тут і шахтарі, яких силоміць везуть напевно до Києва, і які «по-чорному» пиячать протягом усіх півтора годин фільму, і шахраї з місцевої влади, і локальний, але всевладний «божок», і навіть озброєний мешканець Західної України). Але чи є це «відтворюване» об’єктивним, чи автор опрацьовує та переробляє щось суб’єктивне, відносне, стереотипне, тим самим ще більше поглиблюючи та вкорінюючи його?

Значно більшим ажіотажем супроводжувався вихід на екрани картини «Помаранчеве небо», яка, відкриваючи серію «українських» показів, узяла на себе перший і найбільш інтенсивний удар критики та обговорень. Але треба визнати: фільм придатний до того значно більшою мірою, ніж «Прорвемось!». Тут все значно простіше і разом з тим привабливіше: зрозуміло — хто, де, за кого і чому, і тому сам фільм сприймається як оповідь про знайоме кожному, як певний етап його сприйняття, його художнє відображення. Наскільки успішне відображення — це вже питання особистого сприйняття: комусь він здасться банальним, комусь — цілком адекватним. Але об’єктивні переваги та недоліки фільму відкриті для всіх. Наприклад, якщо сценарій фільму здатен потішити глядача прозорістю та близькістю, то його реалізація далека від досконалості: окремі епізоди (наприклад, розмова Марка із батьком Іванни) є відверто натягнутими, діалоги — поверховими та суцільно цитатними, та й актори не органічні у своїх ролях. Майстерність «старої гвардії» залишається для представників молодої акторської школи недосяжною; молоді актори почувають себе комфортно тільки в тих образах, які є близькими до їх реального «статусу» чи до звичного амплуа (як, наприклад, у випадку Марка чи натхненної революціонерки Іванни), вони помітно переграють, при цьому постійно спираючись на досвід попередників.

Можна згадати і про красиві та цікаві у своїй динаміці кадри, зняті біля будинку Іванни у Львові: камера широким панорамним рухом спускається від вікна вздовж стіни будинку до виходу з під’їзду, ніби відстежуючи рух дівчини, яка у цей час збігає сходами, і «перехоплює» її на виході (маємо можливість оцінити й якість знімальної техніки). Так же широко камера рухається від даху напівкруглого будинку Уряду України до його входу, що створює відчуття стягнення простору в одну точку, в якій опиняється людина. Крім того, хочеться згадати ще один яскравий та динамічний момент фільму, виконаний за допомогою паралельного монтажу кадрів розмови Марка із батьком та руху військових до Києва (оцініть масштаб постановочних кадрів!) на тлі цілком адекватного подіям «Вище неба» «Океану Ельзи». Загалом варто висловити компліменти звукорежисерам «Неба»: чисто записані звуки та шуми, непогано підібрано та змонтовано саундтрек — доречно та якісно. Як, у принципі, і вся технічна робота: проглядається висока якість обладнання, точність і майстерність його використання; ну а про масштабність зйомок, частково досягнуту за рахунок вмонтованих документальних кадрів, можна й не говорити, її треба просто оцінити з точки зору складності організації таких зйомок.

І ще: одразу після виходу фільмів з’явилися жарти на кшталт «Тепер треба чекати мелодрами «Блакитна хмаринка» чи трилеру «Повернемось!». Але, може, зрештою варто зняти «помаранчеві окуляри та інтелектуальні пенсне» і спробувати дивитися на такі події з точки зору саме їх адекватної оцінки як творів кіно?

Від редакції. Вислів «незалежне кіно» завжди означав творення фільму, незалежного від диктату грошедавця, задля мистецтва і самовияву режисера. У нашому випадку – ні мистецтва, ні самовияву. Обидва фільми підтверджують невиправдані амбіції ТБ в Україні, яке ігнорує професійність і хоче замінити собою все, в тому числі й кінематограф. Але обдурити глядача, який має платити гроші за фільм, навіть з потужною рекламою не так просто.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2006:#3

                        © copyright 2019