Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2005:#3
Олександр Шмигун: «Тільки любов’ю ми можемо подолати жорстокість»


— Скажіть, чому ви обрали анімацію?

— Анімація — це такий світ, без якого в дитинстві нема можливості жити. Я вступив на в Інституті кіно й телебачення, до такого майстра, як Євген Сивокінь. Потім з'ясувалося, що він – автор фільму «Лінь» — улюбленого мультика мого дитинства. Це шедевр, який вплинув на мене, справив яскраве враження. Зараз я відчуваю, що доторкнувся до тієї дитячої мрії.

— Ви малювали в дитинстві?

— Так. Малював комікси, в блокноті — чортиків, перегортав сторінки, і вони ніби починали рухатися. Це було цікаво.

— І, мабуть, любите ляльковий театр?

— Я був у Кракові на ворк-шопі фестивалю. Єжи Куча почув про мою ідею. Я був за кулісами краківського лялькового театру.

— Як виникла ідея фільму «П’єса для трьох акторів»?

— Це було завдання для третього курсу, ми мали зробити об’ємну анімацію. У тривимірному середовищі мав бути рух від нас, вдалину, щоб відчувався тривимірний простір. Потім я побачив карикатуру, де однією лялькою правив і дідько, і янгол. Вони правили лялькою одночасно. І я подумав: «Чому б ні»? Це наше справжнє життя.

— Але ж у вас воно інакше повернулося.

— Ніби ідея була одна: в нас є і Бог, і Диявол, ми живемо в цьому світі, прагнемо до чогось великого, але ми тільки люди і не можемо з тим нічого вдіяти.

— Фаталізм?

— Не знаю, як точно сказати, це десь на межі почуттів.

— Лялькар, який керує ляльками, у вас дуже жорстокий.

— Як наш світ.

— Це неминуче?

— Не обов’язково, але тільки своєю любов’ю ми можемо подолати жорстокість.

— Це правильно, й дуже добре прочитується. Мені ця ідея імпонує: як би людей не нацьковували одне на одного, що б вони із собою не витворяли, все одно перемагає щось добре. Чи у ваших персонажів ця жорстокість мимовільна? Доброта у їхній волі, а жорстокість ні, чи не так?

— Ніби на нас щось находить, ми щось зробимо, а потім стоїмо, чухаємо потилицю і думаємо: «що ж ми наробили?» Робимо крок назад, вперед, повертаємося до іншого шляху. У нашому житті ми часто робимо не те, що треба, але голос розуму штовхає нас.

— А якщо уявити продовження цього фільму?

— Можливо, вони втечуть від лялькаря. Але другої частини я не планую. Були такі думки, але я ще не знаю.

— А що ви плануєте?

— Зараз у мене є інша ідея. Я вважаю, що треба знімати кіно, яке б несло позитивний імпульс, бо зараз стільки крові, жорстокості у світі, що на екрані цього має бути якнайменше.

— А яка ваша аудиторія?

— Від малого до великого.

— Ви думаєте, що ваш фільм зрозуміють також і діти?

— Я думаю, що дуже малі діти не зрозуміють. Аудиторія має бути приблизно від 10 до найстарших.

— Розкажіть трохи про вашу знімальну групу.

— Мені дуже пощастило, бо навколо мене люди, які роблять свою справу. Я пропонував робити анімаційний проект, вони читали сценарій, дивилися мою розкадровку й одразу погоджувалися. Мене дивувало, що вони не питали про гроші, умови, матеріали, а одразу казали «Так». Це і молоді люди – художник Марія Шуб та оператор Вадим Ільков, і відомі майстри – Євген Сивокінь (був рукою, яка мене підштовхувала), редактор Світлана Куценко, композитор Вадим Храпачов. Вадим Юрійович зробив велику справу – я не встигав сказати, що мені потрібно, а це було вже набрано, скомпоновано. Він грав за всіх, наспівував, настукував, награвав на електричному фортепіано. Коли він запрошував скрипалів, віолончелістів, коли він ставив їм свій запис, вони вже розуміли, що слід робити.

— У вашому наступному фільмі герої будуть розмовляти?

— Я вважаю, що анімація має бути інтернаціональною, це ніби шарж – коли ми малюємо, маємо вкладати зрозумілий для всіх смисл. Це інтернаціональне мистецтво.

— Як ви працюєте зі своїм готовим фільмом? Я знаю, що він побував у Швеції. А що далі?

— Віктор Слєпцов, який на студії «Укранімафільм» працює продюсером, почав просувати українську анімацію на міжнародному рівні. Я також шукаю по Інтернету анімаційні фестивалі, веду листування, пропоную свій продукт. Я відсилаю свою роботу на різні фестивалі й уже дістав повідомлення з Чеського фестивалю «Аніфест», який взяв його в конкурс. Фільм також запрошено в офіційну панораму МКФ в Анесі (Франція).

— Бажаю вам успіху на фестивалях.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2005:#3

                        © copyright 2019