Олександр Безручко Перейти до переліку статей номеру
Невідомий Мазепа


Цікавий парадокс – фільм автора сценарію, оператора та режисера-постановника Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» майже ніхто не бачив, але, здається, всі вже все про нього знають. Але є ще одна майже невідома широкому загалу, проте дуже цікава сторінка цього кінопроекту – документальний фільм.

За повного сприяння Юрія Герасимовича, який намагався впроваджувати нові (на жаль, лише для України) методи кіновиробництва та постпродакшену, я, його учень (режисер), Вадим Ревун і Дмитро Тяжлов (оператори) працювали над документальним фільмом про зйомки «Молитви...». До речі, в кінопроекті «Молитва за гетьмана Мазепу» я працював другим режисером, а Ревун і Тяжлов – асистентами оператора, тому були повністю «в матеріалі». Окрім фіксування «кіноісторії», брали інтерв’ю у творців фільму – в самому вирі подій, на знімальному майданчику, безпосередньо в кінороботі. З цього унікального матеріалу можна зробити багатосерійний телевізійний фільм, рекламні ролики, навчальний фільм для студентів творчих вузів, документальні нариси про людей, які брали участь у цьому проекті. Усе це могло бути використане для промоції «Молитви за гетьмана Мазепу» та його DVD-версії, що в майбутньому дало б змогу повернути вкладені кошти.

На жаль, свого часу не було письмово врегульовано положення про зйомки та творчу групу, що займається виготовленням нового для України кінопродукту. Знімали лише на ентузіазмі. Коли ж, за законами кіновиробництва, найдорожча і найскладніша фаза зйомок була завершена, з’явилися охочі отримати задарма цей цікавий відеоматеріал. Не виключено, що його покладуть на полицю, розмагнітять або розпорошать на фраґменти для телевізійних передач. Для завершення цього документального проекту потрібні невеликі гроші: на оренду обладнання для монтажу та заробітної платні для групи.

Якщо західні країни дбають про захист свого глядача й власного кінематографа, що формує світогляд цього глядача; якщо в останні роки Росія збагнула, що «...кіно для нас є найважливішим із мистецтв», і тепер активно розвиває кіновиробництво, впроваджуючи «великоруську» ідею на теренах колишнього СРСР, то в Україні ми чомусь боїмося навіть згадувати про захист українського споживача, про захист наших національних інтересів, національної гідності, соромливо відвертаючись від надбань власної культури. «Кіно, – як стверджує Крістоф фон Маршалл у Der Tagesspiegel, – має великий політичний потенціал, воно може сприяти самоідентифікації, у кожному разі, у Східній Європі. Крах комунізму навіть посилив потребу в ідеології – новій, національно-державній». Кожна держава повинна піклуватися про свій народ. Народ повинен мати свою культуру. Складовою культури є кінематограф.

Чи залишиться проект документальної фіксації зйомок фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» тільки проектом? А якщо держава не в змозі підтримати власного кіновиробника, то, може, знайдеться продюсер. Dum spiro – spero!... «Доки живу – сподіваюсь!»


Корисні статті для Вас:
 
Лицар дикого поля – творець України2002-09-15
 
Богдан Ступка. Акторська династія2002-12-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру

                        © copyright 2018