Людмила Стельмах Перейти до переліку статей номеру 2005:#1
«Мій кіт за тобою скучив»
 
Людмила Стельмах
«Мій кіт за тобою скучив» —
Київ: «Ярославів Вал», 2004
  Людмила Стельмах «Мій кіт за тобою скучив» — Київ: «Ярославів Вал», 2004  
 


В усі часи людей цікавили і цікавитимуть суб’єктивні погляди на видатні постаті, приватний вимір історичних подій. Не дивно, що мемуари вже не одне століття поспіль мають незмінний успіх у читачів. Нині книжкові крамниці навперейми пропонують розкішно видані спогади про зірок світової літератури, кіно і театру, намагаючись задовольнити шалений попит. І надзвичайно приємно, коли серед цього розмаїття з’являються видання, присвячені визначним діячам української культури. Наприклад, такі, як книжка Людмили Стельмах «Мій кіт за тобою скучив» — спогади дружини одного з найяскравіших і найуспішніших українських драматургів кінця ХХ століття (найвідоміші п’єси — «Драма в учительській» (1978), «Привіт, синичко» (1979), «Провінціалки» (1986), «Кохання в стилі бароко», «Синій автомобіль» (1991)), кінодраматурга, талановитого прозаїка, перекладача Е.Олбі, Н.Саймона, Дж.Вассермана Дж.Джойса та багатьох інших зарубіжних авторів — Ярослава Стельмаха, який трагічно загинув в автокатастрофі в серпні 2001, в неповні 52 роки.

Книжка складається із серії нарисів та ескізів, в яких висвітлено окремі моменти з життя митця, подеколи — загальнозначущі, подеколи — дуже інтимні, що характеризують письменника як людину.

Важливе місце Людмила Стельмах відводить стосункам Ярослава Михайловича з батьком — визначним українським письменником Михайлом Стельмахом, автором хрестоматійних творів «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір», «Гуси-лебеді летять», «Чотири броди» та багатьох інших. Як стверджує авторка, між ними все життя існував особливий духовний зв’язок. Ярослав Михайлович – єдиний з трьох дітей Михайла Стельмаха, хто продовжив батькову справу, хоча його літературна творчість була докорінно відмінною.

Велику увагу в книзі приділено співпраці Ярослава Стельмаха з театром Едуарда Митницького, а також з режисером Олегом Біймою, який за Стельмаховими сценаріями зняв три фільми серіалу «Острів любові»: «Киценька», «Дияволиця» і «Заручини». Окремо авторка зупиняється на проблемі цензурних заборон, з якими неодноразово доводилося стикатися Ярославу Михайловичу, попри те, що його письменницька й перекладацька кар’єра багатьом видавалася безхмарною. Зокрема, виставу за п’єсою Я.Стельмаха «Запитай колись у трав» у постановці Олександра Біляцького намагалися заборонити після першого ж показу в Харківському театрі. Врятували її тоді ще молоді театрознавці Наталя Єрмакова і Валерій Фіалко, що захищали виставу від чиновників з відчайдушним ентузіазмом. Однак, Стельмах все ж був змушений зробити купюри своєї п’єси. Як з болем признається Людмила Стельмах: «кожна така подія, яких, як я вже писала, було багато, лишалася зарубкою на серці мого чоловіка».

Окремі розділи книжки належать перу самого героя, тобто являють собою його письменницькі нотатки, листи, жартівливі записки до дружини, а також інтерв’ю газетам «Столичные новости» і «Киевские ведомости».

Книжку доповнюють спогади друзів, колеґ і родичів: духівника Я.Стельмаха отця Івана Михайлишина, що від нього Ярослав Михайлович прийняв хрещення вже в дорослому віці, одного з найближчих друзів – журналіста Юрія Петрашевича, театральних критиків, які особисто знали письменника, — Наталі Єрмакової, Сергія Васильєва, Валентини Заболотної, відомого російського драматурга Леоніда Зоріна, літературознавця Миколи Жулинського, теперішнього ректора Київського університету театру, кіно і телебачення Олексія Безгіна, кінорежисера Олега Бійми, актора Богдана Ступки, а також вірші Ірини Жиленко і Анатолія Кичинського, присвячені пам’яті митця.

Щирість та емоційність оповіді — перевага книжки, яка вигідно відрізняється від низки строго «канонічних», офіціозних, старанно лакованих мемуарів, що навряд чи можуть по-справжньому зацікавити читача. Проте подеколи це безумовне достоїнство перетворюється на недолік. Зокрема, впадає в око брак чіткої хронології і фактажу, чимало важливих моментів біографії письменника так і лишаються непроясненими або ж просто губляться в надмірі побутових подробиць. Крім того, деяке замішання викликає рішення видавців опублікувати текст в авторській редакції: не зовсім вмотивоване поєднання російської та української мов, а також численні стилістичні та граматичні помилки не йдуть на користь читацькому враженню.

До постаті Ярослава Стельмаха ще неодноразово звертатимуться біографи й літературознавці. Але незмінно важливою залишатиметься роль перших письмових спогадів, відверто суб’єктивних, майже ліричних, сповнених справжнього почуття, що пульсує на кожній сторінці.

Віра Кандинська


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2005:#1

                        © copyright 2019