Андрій Раднюк Перейти до переліку статей номеру
Тарас Томенко:Наша історія,або Як це було
 
Кадр з фільму «Тир»
  Кадр з фільму «Тир».
Режисер Тарас Томенко. 2001.
 
 


Теза «В нас немає сучасного українського кіно» давно втратила актуальність. І підтверджує це на лише постійна апеляція до прізвищ Юрія Іллєнка, Миколи Мащенка чи Богдана Ступки. Річ у тім, що українське кіно, хоч і шкутильгаючи, все ж добралося до Європи, де його не просто схвалили, а й сказали своє «так» на його користь. Саме роботу Тараса Томенка «Тир» охрестили «європейським короткометражним кіно».

— Тарасе, з чого все починалося?

— Я спершу подав роботу на наш кінофестиваль «Молодість», але вона навіть не пройшла конкурсний відбір. Якраз тоді були останні терміни подання заявок на «Берлінале». Тоді побіг на пошту й за 20 гривень відправив бандероль до Німеччини — просто вірив у власну картину! Згодом, за кілька тижнів, пролунав дзвоник, і Заза Русадзе (член оргкомітету) офіційно запросив мене до участі в Берлінському фестивалі!

Проте проблеми на тому не вичерпалися, потрібно було вилетіти туди — звернувся по допомогу у відділ культури, але мені відмовили. Не здавався, — звернувся до фонду «Відродження». — Участь у «Берлінале» — це була психологічна напруга чи радість? Маю на увазі момент, коли тебе оцінюють?

Проте проблеми на тому не вичерпалися, потрібно було вилетіти туди — звернувся по допомогу у відділ культури, але мені відмовили. Не здавався, — звернувся до фонду «Відродження». — Участь у «Берлінале» — це була психологічна напруга чи радість? Маю на увазі момент, коли тебе оцінюють?— І ось ти переміг, щасливий фінал, але, по суті, цей фінал був лише початком? Знаю, що далі ти отримав офіційне запрошення від Нью-Йоркської академії кіномистецтв та й гранд президентський!

— Так, було багато подяк, привітань, пропозицій. Але щодо останніх, то багато довелося відкинути, зокрема Нью-Йорк також — через особисті проблеми. Проте зараз визначився: їду до Берліна. Запрошений попрацювати там у творчій лабораторії. Найголовніше, що будуть усі необхідні умови, аби творити, ну, а далі — побачимо. Що ж до президентського гранта, то тут виникали деякі ускладнення. Хоча я виграв 350 тисяч гривень за проект сценарію, але грошей мені у відділі культури не дали! Довелося вибивати, але, зрозуміло, кошти десь залягли. Вже ніби є зрушення, але все одно це все не надійно! А вони мені конче необхідні — працюю над повнометражною картиною!

— Тарасе, побувавши на такій престижній феєрії, ти здобув досвід і, можна припустити, не лише власний, а й для всієї країни. Можливо, хочеш чимось поділитися, на щось звернути увагу?

— Насамперед на те, що на «Берлінале» є закономірність, — представлений режисер автоматично асоціюється із країною, яку він презентує, проте українського прапора там не було. Там від України були ми з Кірою Муратовою, і нам від того було не по собі. Просто такий фестиваль — у першу чергу ринок, — а, власне, атрибутика держави — це її місце на цьому світовому ринку, її товар! І немає значення, новий це матеріал, чи старий, є хроніка, але навіть цього там не представлено від нас!

— І, можливо, на завершення ти хотів би ще щось додати? — Лише одне: в нашій країні потрібно всіляко інвестувати у вітчизняне кіно, інакше нічого не буде! Росії дали зрозуміти, що вкладати в кіно — це круто, ось тепер вони мають і кіно, і дивіденди. У нас такого немає. Гадаю, що саме такі видання, як ваше, повинні обов’язково на цьому наголошувати. Я вірю в наше кіно!

Будемо думати, казати, робити кіно — будем і мати його!


Корисні статті для Вас:
 
«Прощання з Каїром»2003-12-01
 
Небіжчик скоріше живий, аніж мертвий2002-12-09
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру

                        © copyright 2019