Ганна Крук Перейти до переліку статей номеру 2004:#2
Сумний гепі - енд


Загалом фестиваль демонстрував середній, незірковий продукт сучасного британського кіно. В цих доволі різнопланових фільмах переважали дві спільні тенденції – соціальна спрямованість і засилля голлівудських стандартів. Традиції соціального кіно в Британії досить сильні (згадати хоча б попередні фестивалі). Крім того, соціальна тематика сьогодні доволі популярна в світовому кінематографі, про що свідчить успіх «Сестер Магдалени» і останніх картин Ларса фон Трієра. Що ж до голлівудських стандартів, то, за словами Елісон Піблз – режисерки фільму «Після життя», вони є вимогою сучасного кіноринку, яку неможливо ігнорувати.

Історія, розказана в картині «Після життя» (приз глядацьких симпатій на Единбурзькому кінофестивалі-2003), цілком могла б стати сюжетом солодкавої голлівудської казки, якими буквально переповнені кіно- і телеекрани. Молодий журналіст, який от-от здійснить кар’єрний стрибок, дізнається про те, що його мати незабаром помре від раку, а він буде змушений доглядати сестру, хвору на синдром Дауна. На відміну від голлівудських «казкарів», британська режисерка досить вдало уникає надмірної сентиментальності й неправдоподібно простих рецептів розв’язання нерозв’язних проблем, показавши складний і психологічно вірогідний шлях героя до справжньої любові. На цьому шляху немає ані жертовної дівчини, згодної все життя підтримувати коханого в його місії, ані шляхетного боса, який, розчулившись, дає очікуване підвищення, ані безмежно люблячої матері, що всіляко підтримує сина. Вибір передбачає неуникні жертви, на які герой врешті зважується і в фіналі залишається з хворою сестрою та всіма проблемами, які чекають на нього у майбутньому.

Темі сімейних цінностей присвячено і кінодебют британської телережисерки Пенні Вулкок «Принципи похоті» – яскраву й надзвичайно динамічну картину з цікавою операторською роботою. Бурхливий і пристрастний роман Пола і Жюльєт поступово переростає в тихі сімейні стосунки, що їх установленню неабияк сприяє маленький син героїні. Письменника Пола незабаром починає дратувати це осідле життя. Все частіше він тікає від родинного затишку в шалений світ стрип-клубів, бійок та наркотиків, шукаючи особистої і творчої свободи, аж поки стає перед вирішальним вибором: сімейні обов’язки чи богемне життя за принципами похоті? Герой обирає перше, що згідно з логікою оповіді видається цілком природним.

Одним із фаворитів фестивалю став фільм Найджела Коула «Дівчата з обкладинки», життєрадісна жіноча комедія, заснована на реальних подіях. Що очікує домогосподарку середнього віку, яка мешкає в провінційному британському містечку? Щотижневі збори місцевого осередку Жіночого інституту, виставки килимів, конкурси домашньої випічки... Що може порушити плин цих одноманітних подій? Вибухова ідея знятися напівоголеними для традиційного календаря, що видається з метою зібрати гроші на доброчинність! Саме це зроблять 12 героїнь фільму і несподівано стають всесвітніми знаменитостями. Що це їм дає? Нове відкритття себе, усвідомлення власної привабливості, величезні касові збори і... сімейні проблеми. Не кожний чоловік здатний схвально оцінити такі революційні кроки, та й діти ставляться до цього неоднозначно. Пропозиція знятися негліже для американської реклами остаточно загострює ситуацію вибору: гучна кар’єра чи нормальні сімейні стосунки? В цьому питанні героїні лишаються традиціоналістками: сім’я над усе.

Чи не єдиною зіркою у програмі був легендарний режисер Дені Бойл, який своїм культовим фільмом «На голці» (1996) здійснив прорив на міжнародний ринок і спричинив стрімке зростання кіновиробництва в країні. Водночас цей фільм ретроспективно є алегорією ситуації сучасного британського кіно. У фіналі, одному з найбільш моторошинх гепі-ендів в історії кіно (його можна порівняти хіба-що з фіналом «Механічного апельсина» Стенлі Кубрика) персонаж Івана МакҐреґора покидає своїх товаришів-марґіналів і говорить прямо в камеру, себто, звертаючись до глядачів: «Я хочу бути такими, як ви». Судячи з подальшої кар’єри актора в Голлівуді, його бажання таки здійснилося.

У новому фільмі «28 днів по тому» Дені Бойл теж виявляє голлівудські уподобання. Хоча картина порівняно низькобюджетна, цифрове походження якої одразу впадає в око, але вона має дуже успішну прокатну долю, зокрема в Америці. «28 днів по тому» – фантастичний фільм жахів. Озброєна група екологічних активістів проривається в військові лабораторії, щоб звільнити таврин, над якими проводять досліди. Вірус небаченого раніше сказу (доволі актуальна для британців тема) миттєво розповсюджується на людей, перетворюючи їх на кровожерливих зомбі, які поїдають людську плоть. Суспільство опитяється в первісному хаосі війни всіх проти всіх: скаженні полюють на людей, які, в свою чергу, винищують скаженних. Джим (Сілліен Мерфі) нічого не знає про апокаліпсис, бо пролежав після автомобільної аварії в лікарні. Він приходить до тями щоб виявити спустошений безлюдний Лондон, в руїнах якого чигають монстри.

Прообразом «28 днів по тому» безумовно є «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро (1968), незалежна американська продукція революційної доби Нового Голлівуду, яка демонструє небачений до (і після) того соціальний песимізм в жанровому кіно: зомбі-канібали, які під впливом сильного радіокативного опромінення постають з могил і є втіленням чистого імпульсивного потягу смерті, зрештою виявляються не більш кровожерливими, ніж людське суспільство, яке до того ж надало агресії раціоналізованої форми і морального звучання. У Дені Бойла немов зберігається ця паралель: державна влада в особі групи солдат виявляється не менш брутальною, ніж оскаженілі звіро-люди. Але якщо Ромеро з гіркою іронією дає озброєним рятівникам вбити головного героя, якому вдалося врятуватися від зомбі, то головному герою Бойла вдається втекти і дочекатися рятівного вертольота (з-за океану?), який робить вилазку на спустошений Британський острів. Ще один гепі-енд, але на цей раз вже відверто конформістський, без будь-якого моторошного підтексту. І це доволі сумно.


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#2

                        © copyright 2019