Умберто Россі Перейти до переліку статей номеру 2004:#1
Деградація телебачення спричиняє деградацію критики


Доступ до кіноматеріалу сьогодні значно ширший, ніж у минулому, — це факт. Але є обставини, здатні зменшити ентузіазм колег, котрі виявляють надмірне захоплення з приводу доступності цього матеріалу. Якщо маєте сумніви, спробуйте знайти в Інтернеті відомості й більш-менш глибоку критику на фільм 40-х років, який не входить до тієї сотні назв, що традиційно вважаються класикою. Або спробуйте дістати касету чи DVD з тим фільмом. Ви впевнитеся, що це завдання набагато складніше, ніж собі уявляють захоплені диво-технікою. Ті дива аж ніяк не сприяють кращому стану критики, яка починає просто зникати.

В Італії це виявляється насамперед у систематичному скороченні місця, призначеного для рецензій і роздумів у пресі, яка має великі тиражі, — щоденних і тижневих виданнях. Єдиним винятком є періодика спеціальна, яка, незважаючи на труднощі, не перетворилась на органи криптореклами, як «Сіак», що копіює французький «Прем’єр». Кілька віконець і надалі відчинені в літературних місячниках, але й тут ледве утримується статус-кво, жодних змін на краще не видно.

Найдраматичніший феномен — це телебачення. Воно є моделлю, яку, не соромлячись, наслідують всі інші мас-медіа. В Італії основою стосунків між телебаченням і кінокритикою є абсолютний брак порозуміння. Випадковості виключені, все розігрується згідно з чітко спланованою процедурою. Причиною цього є сама суть телебачення, відома вже з середини 80-х років. Йдеться про традицію, яка відкидає можливість існування критики, будь-якої, критики взагалі, не тільки кінокритики. Ця відмова від аналізу поєднується з вихвалянням того, що існує в даний момент, і баченням дійсності як вічної гонитви за подіями, приреченими на забуття відразу після показу. Всі програми, збільшуючи тираж, відкидають пам’ять про минуле і горизонти майбутнього. Працівники телебачення стають апологетами актуальності.

Одна з причин такого стану речей — не єдина, але одна з найважливіших, — це залежність від інтересів спонсорів та рекламодавців. Це проблема нова, мало досліджена, і звичайно їй не приділяють належної уваги. Телебачення, як комерційне, так і громадське, RAI, оцінює свою роботу за рейтингами і трактує їх як першу чи взагалі єдину основу створення програм. Ця політика залежності від рейтингів дає підставу відкидати будь-які культурні чи суспільні зобов’язання.

Звідси логічно випливає також вилучення всього, що має ознаки критичності. Реклама за самою своєю суттю визнає тільки похвалу. Легко зауважити й надуживання епітетів найвищого ступеня у ток-шоу чи навіть у новинах. Кожен гість програми, новий фільм, книжка, вистава є неодмінно чудовими, винятковими, казковими.

В галузі кіно така ситуація перетворює обговорення фільму на промоцію, більше чи менше замасковану рекламу. Такі настанови негайно переносяться на інші ЗМІ. І це найкраще характеризує сьогоднішній стан критики.

(Kino, 2003, № 10). Переклад з польської.


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#1

                        © copyright 2019