Валерій Гайдабура Перейти до переліку статей номеру 2015:#6
Йосип Гірняк – безсмертна мистецька душа


У Гірняковому поклонінню мистецькій і людській особистості Леся Курбаса є щось детективно-театральне (за системою влучного вдавання він рятувався від радянського зашморгу), а також біблійне: ніби Божим промислом визначена вся біографія Гірняка, практика його театральної роботи на засланні й особливо титанічна праця у США. Кожен крок цього режисера, актора, педагога був запліднений театральними настановами Курбаса. А це ж був час, коли саме ім’я генія не можна було вимовити на його батьківщині.

Згадуємо про це саме нині, адже виповнилося 120 років від дня народження великого митця. Причетним до ювілею вважає себе і колектив франківців, де Йосип Гірняк та його дружина Олімпія Добровольська працювали від перших днів заснування театру в січні 1920 року. Термін їхньої праці тут був невеликим – півтора року, але пам’ять, яку вони залишили, вимірюється не кількістю тижнів і місяців, а магнетичною й потужною силою таланту.

На честь славних роковин пропонуємо добірку спогадів.

В. Хмурий, автор етюду «Йосип Гірняк» (видавництво «Рух», 1931 рік).

Він актор гіперболіст із того театру, що нагадує, коли вірити одному вченому мужеві, театр Арістофана. <...>

Щождо актора Гірняка, то в його житті справді є аналогії з старим античним світом.

Він прийшов на Радянську Україну з галицькою армією. Так колись перші актори-професіонали Греції мандрували з військом Олександра Македонського. <...>

Аматором у січових стрільцях 1914 року почав свою акторську путь Йосип Гірняк. А 1915 року співав баритоном Москаля в «Катерині» і грав Хому з «Ой не ходи, Грицю» в театрі «Руської бесіди». <...>

Опинилися українські січові стрільці у Вінниці, де котив людей тифус і закладався театр ім. Франка. До цього театру і вступив 1919 року актор Йосип Гірняк, щоб назавжди з’єднати свою долю з українським театром пореволюційної доби.

На ті часи, це була не дуже завидна доля. <...>

От неповний реєстр основних професій тогочасного нашого актора:

Викачувати воду з театру. Гірняк з Бучмою викачували її тиждень у Черкасах, бувши в студії театру імени Франка.

Наліплювати афіші й діставати вугілля для ґриму. Цього Гірняк навчався в Білій Церкві.

Косити жито, пшеницю й іншу пашню. Так Гірняк і Бучма заробляли на їжу й на дорогу від одного місця ґастролів до другого.

Варити цукор в Андрушівці чи деінде. Гірняк з Бучмою варили в Андрушівці, як одного часу 4 майстерня Березоля не діставала їжі.

Крім того треба було вміти орудувать театральною завісою, молотком, пилкою, сокирою, лопатою та всім іншим струментом, що його вживають на театрі для будови декорацій, і вимітати сміття з усіх помешкань численних міст і містечок Радянської України, які об’їздив театр ім. Франка та інші наші театри, обслужуючи політичні й економічні кампанії за громадянської війни. <...>

Гірняк дебютував у ролі Оксани з «Невольника», бувши гімназистом. І що цей факт зовсім не позначився на його акторській путі – знаю з власного життя. Я також грав колись Марію Антонівну в «Ревізорі», проте актором не став. Ці дівчачі ролі в житті колишніх українських гімназистів, семінаристів тощо, либонь, національне, як і самі аматорські вистави.

Театр січових стрільців я обминув через те, що там він грав Ібсена й Зудермана, яких пізніше грав у театрі Франка.

Нарешті, побутовий репертуар театру «Руської бесіди» і, взагалі, робота в побутовім репертуарі. Вона зовсім не розкриває і не може нічого виявити з творчої індивідуальности сьогоднішнього Гірняка – актора театру Березіль. Цей час треба вважати просто за початок роботи на тім випадковім матеріялі, що був приступний акторові, коли він починав свої перші кроки на сцені. Він сам тоді не знав, чим стане та якими шляхами піде пізніше. І так само не знав, куди зайде за 15 років український театр від побутового та від перших спроб переходу на тогочасний європейський репертуар. <...>

Перед моїми очима лежить коротенька й проречиста нотатка – список авторів, п’єс і ролей вбережених у пам’яті, що їх грав у театрі ім. Франка актор: Шекспір, Мольєр, Гольдоні, Гоголь, Ґорький, Зудерман, Ібсен, Винниченко. Ролі: Йосип, Добчинський і Бобчинський у «Ревізорі», Костильов – «На дні», Орґон у «Тартюфі», й слуга в «Манірницях», Маркіз – «Мірандоліна», Карло ІХ – «Генріх Наварський»…

Чи не здається Вам, що все це виглядає так, ніби актор завзявся перейти нашвидку через увесь репертуар европейського театру, щоб підготовити себе до п’єс Володимира Винниченка? <...>

І хвала театрові ім. Франка, що за лихоліття зберіг українському театрові частину його пореволюційного кадру, а в тім числі кількох акторів, що потім посіли чільне місце в театрі нової формації, почавши своїми іменами родовід українського актора нової школи.

В. Горенко, автор статті «Дорогами шукань. Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська» («Українська літературна газета», січень 1956 р. Зах. Німеччина).

Йосип Гірняк всім своїм духом та істотою березілець. Він належить до найбільш вірної, відданої і випробуваної частини ґвардії Курбаса. Ця відданість і вірність його стверджується роками заслання, його цінною працею «Birth and Death of the Modern Ukrainian Theater», яка присвячена історії «Молодого театру» та «Березоля», і нарешті його творчим продовженням лінії «Березоля» в театрах на еміґрації («Театр-студія» Гірняка, «Український театр в Америці»), на чолі яких став наш мистець. Але це ще не все, Гірняк – березілець характером свого великого дарування, всім своїм театральним єством. Хмурий в своєму етюді про Гірняка пише: «Він актор-гіперболіст». На жаль, Хмурий це своє точне і важливе зауваження не розгорнув. Так, Гірняк – актор-гіперболіст, але як це розуміти? Своєрідність Гірняка в гострому, іноді підкресленому, багатобарвному малюнку ролі. Це актор ґротеску, який вміє сполучити в одне ціле драматизм і комедійність. Іноді цей драматизм або комедійність набувають фантастичного характеру. Риси реального тонко сполучаються з нереальним, переходять в марення, кошмар! Таким є його Зброжек («Маклена Ґраса») – сцена самогубства, Мина Мазайло – мрії перед дзеркалом про зміну прізвища і нарешті Карно («Санаторійна зона»), цей страшний, майже символічний згусток підлоти, Андрій («Мати і я») – епізод вбивства матері.

Разом з тим, Гірняк актор світлої радости, життєдайного сміху, бадьорої перемоги над життям, першорядний актор ревю, незрівнянний виконавець Мольєра, Ґольдоні, Бомарше. Він почуває себе, як вдома, в романському театрі. Йосип Гірняк глибоко національний український актор, бо він вийшов з Гоголя, який розкидав свій талант драматурга в прозових творах, не сконцентрувавши його в комедійній ділянці. Звідси гірняківське проникливе зображення Кулішевих персонажів Кума, Мини, Кощавки, Юхима, Зброжека.

Тамара Позняківна-Варварів, учениця Й. Гірняка й О. Добровольської і провідна актриса «Українського театру в Америці» під їхнім керівництвом. «Пам’ятаю і бережу…» (у книжці В. Гайдабури «Театр, розвіяний по світу». – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013).

Підкреслено, виразно вимовляючи слова, я прямо у мікрофон слухавки голосно кажу:

– Йось Йосіч, це дзвонить тобі підтоптана дівчина, що вже півстоліття любить тебе з Ліпою…

Слабенький, старечий голос, стогнучи, намагався вгадати:

– Ой, хто ж це… чекай-но… донцю…

– Юзю, а пригадуєш? – і я напівспівом протягла слова колись популярної радянської пісні: «На зака-а-те ходит па-а-рень»…

І тут блискавичне перевтілення: із немічного старенького в бравого сільського парнягу. Йосип Йосипович Гірняк звучним баритоном зі мною в унісон шаржував:

– «Поморга-а-ет мне глазами и не скажет ничего-о…»

І ми разом докінчили пісеньку, немовби співав її старенький режисер щойно вчора.

– То ти, Тамарцю? – пізнав Йось Йосіч, як я його завжди з дитячих літ називала. Пригадав, як ще перед війною в гуртожитку для працівників театру імені Шевченка, у кімнаті Познякових, ставив молодий Гірняк маленьку селяночку на ослінчик і казав: «Ану-но, заспівай нам частушки! – і таємничо додавав: – Дам тобі цукерку…»

– А пам’ятаєш «Лісову пісню», як Ліпа давала тобі бобу з Мавкою?

Як на екрані, виник спогад про роботу над образом Мавки і неповторна пані Ліпа, яка добивалася від мене прозорості інтонації і легкого, первісного звучання весни, як на полотнах картин італійських майстрів. Ходили по музеях, вдивляючись у пасторальні казкові сюжети, уловлюючи певний зворот голови, як жест лісових русалок… Згадав Йосип Йосипович Театр-студію, мої несміливі кроки в ній, і цілющим бальзамом лягли слова оцінки дорогого вчителя…

Пам’ятаю, дорогі старенькі, пам’ятаю!.. Доки житиму, нестиму в душі тепле почуття признання тобі, Йосипе Йосиповичу, і тобі, Олімпіє Остапівно, за те, що серед побутової сіризни таборового життя втікачів у повоєнній Німеччині ви обидвоє створили своєрідну оазу цілеспрямованого художнього розвитку для невеликої горстки ентузіястів театрального мистецтва за традиціями акторської майстерності великого Леся Курбаса.

Почекай-но, Йось Йосіч, ще не схиляй у знесиллі голову… я хочу ще вловити оту схвальну жаринку в Гірнякових очах, як тоді-тоді, коли після наполегливого, сторазового повторення вдавалося схопити певне забарвлення інтонації або гладке поєднання фізичного руху з ритмом речення і повне, насичене слово, що немов після Сезамового чаклунства м’яко огортало глядача глибиною думки драматурга й елегантною чіткістю заокругленої фрази.

Цього уперто, безупинно домагалася Олімпія Остапівна Добровольська, а для нас, студійців, пані Ліпа – невтомний педагог, майстер сценічного слова і методичний вихователь майбутнього актора; «актора-гуми», – як казавЙосип Йосипович, – легкого в русі й гнучкого в донесенні мислі автора п’єси. <...>

Відійшла я від студії – і на все життя увібрала в душу органічну супутницю свою – Мавку… Приходилося мені, як і їй, зустрічатися зі світом, далеким від ідей студії…

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
ЙОСИП ГІРНЯК: «МЕНЕ НАСПІЛА СТРАШНА КАТАСТРОФА»2004-02-11
 
ЙОСИП ГІРНЯК: «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕАТР – СВОЄРІДНИЙ, НЕПОВТОРНИЙ»2008-05-11
 
«Гейша», або Гулагівські уроки Йосипа Гірняка2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#6

                        © copyright 2017