Роксоляна Свято Перейти до переліку статей номеру 2015:#6
Нові горизонти «Золотих воріт», або з МакДонахом не розслабишся


Київський театр «Золоті ворота» набирає обертів. Після приходу нового керівництва (постійного з 1980 року художнього керівника Валерія Пацунова рік тому змінив Стас Жирков із новою командою), а також тривалих і непростих пошуків нового приміщення, театр нарешті оселився в невеликому залі в самому центрі столиці, на вулиці Шовковичній. А вже минулий, 35-й, театральний сезон закривав черговою прем’єрою – виставою за п’єсою Мартіна МакДонаха «Королева краси, або Перед смертю не надихаєшся» в постановці молодого режисера Максима Голенка і в свіжому та колоритному перекладі українською Олекси Негребецького.

Реалізуючи амбітну настанову на актуальність (гасло нового сезону «Золотих воріт» не випадково звучить «Театр, а не музей»), новий художній керівник іще восени минулого року заявив про намір підтримувати нове театральне покоління, запросивши до співпраці молодих режисерів і акторів. І вже за перший рік театр утілив проект «OPEN_MIND_СТУДЕНТ» (спрямований на підтримку випускників столичних мистецьких вишів), поставив два дебюти – режисерську прем’єру Івана Уривського (вистава «Олеся. Забута історія кохання») та акторський дебют Дмитра Олійника («Мітіне кохання. Щоденник», режисер – Влада Бєлозоренко), а крім того, уп’ятеро розширив початковий репертуар (від чотирьох до двадцяти вистав). Не кажучи про успіх спільного проекту «Золотих воріт» і Молодого театру – п’єси «Сталкери» Стаса Жиркова за п’єсою українського драматурга Павла Ар’є.

«Королева краси…» не є режисерським дебютом, але цілком вписується в настанову театру на актуальність і – в доброму розумінні – викличність. Зокрема й через звернення до якісної сучасної драматургії. «Королева краси з Лінену» (1996) – п’єса, що вперше принесла міжнародну славу Мартінові МакДонаху, ірландському драматургу та кінорежисеру з Лондона, вже з півтора десятиліття неймовірно популярному в світі. Написану за вісім днів, «Королеву» вже за рік поставили на Бродвеї, а самого автора нагородили театральними нагородами «Evening Standard» і «Tony», з яких, по суті, й почався його тріумфальний хід світом.

У «Королеві краси» є весь класичний макдонахівський набір: шалені пристрасті в найширшому діапазоні, персонажі з глибокими психічними травмами, але спраглі щастя, чимало чорного гумору «на межі», озвученого відповідною для цього лексикою (в афіші слушно фігурує позначка «18+»), але гумору аж ніяк не плаского, а навпаки, з несподіваним подвійним або й потрійним дном (навіть там, де цього не чекаєш); а ще ґротескно гіпертрофований натуралізм, який то стрімко переходить у щемкий ліризм, то вихлюпується несподіваним катарсисом тоді, коли на нього вже зникає остання надія. І, звісно, ірландський колорит (із неуникним виходом на політичну та історичну проблематику вічно бідної та травмованої історичної батьківщини драматурга), без якого годі уявити літературну творчість МакДонаха.

Але насамперед «Королева краси» – це гостра психологічна драма в побутових декораціях про безнадійний конфлікт між старою і вже змаразматілою сатрапкою Меґ Фолан (Олександр Ярема) та її сорокалітньою дочкою Морін (Катерина Башкіна-Зленко), що страждає від браку чоловіка й змушена день-у-день лише обслуговувати ненависно-дорогу матір. Морін далека від образу люблячої та терплячої дитини, а її жорстокість часом виливається і в фізичні конфлікти (які в МакДонаха, як уже згадувалося, завжди є гіпертрофовано натуралістичними). Але й мати, будьмо чесними, не викликає особливої симпатії чи співчуття, бо, крім старечих недуг (як-от дошкульного циститу, про який вона весь час торочить і через який увесь дім просяк смородом сечі), вона ще й відверто стервозна і радо добиває Морін аж ніяк не маленькими щоденними капостями.

Та, як і в усіх патологічних стосунках, ці двоє – взаємні заручники: мати насправді боїться самотності й притулку для старих і, вочевидь, саме тому намагається перешкодити єдиному доньчиному коханню (хоч у мотивації дій обох не варто шукати лише логічних пояснень, – надто тут багато патології); а дочка, психічно нестабільна й незадоволена життям, попри все, потребує матері, яка посадила б її часом на коліна й запевнила, що все буде «харашо».

Принагідно зауважу, що вибір на роль Меґ Олександра Яреми, актора Театру юного глядача, а заразом і телеведучого, – справді вдале режисерське вирішення. Власне, цей актор (як і сам факт, що жінку грає перебраний чоловік) надає першій дії відверто комедійного забарвлення, хай і з постійними випадами в бік чорного гумору. І, мабуть, саме завдяки цьому комедійному ефектові глядач так і не відчує до Меґ огиди, хай би що та зробила (хоч у самій п’єсі вона видається таки менш «приємною»). Дотепно й цілком доречно звучить у виконанні актора й уведений Негребецьким суржик – без перегинів, а саме там, де він додає комічного ефекту.

Морін у виконанні Катерини Башкіної-Зленко теж вийшла доволі колоритною, хоч у її персонажеві від початку більше драматизму, аніж гумору. Інша річ, що її емоційні перепади видаються не завжди достатньо нюансованими. Як наслідок, усі різкі зміни в настроях дівчини глядач мимоволі списує на її психічну нестабільність. Але якщо в таку лінію поведінки цілком вписується, скажімо, різкий приступ ніжності до матері після напівсадистичної сцени годування «бульйончиком» або істерика після невдалої, як згодом з’ясувалося, ночі кохання, то вже важче повірити, що та-таки психічно некерована й озлоблена життям Морін може миттю перетворитися на ніжну й слухняну жінку лише під впливом ожилого кохання до сусідського Пато Дулі, котрий колись і проголосив її своєю «королевою краси».

Хай там як, переважна комедійність першої дії спричиняє тим сильніший ефект несподіванки в другій, коли глядач переконується, що без драматичної кульмінації таки не обійтися, і сокира, що з’являється уже в першій сцені, потрібна тут, цілком за Чеховим, не лише для рубання дров.

Сценографія у виставі лаконічна: дія відбувається головним чином у скромній сільській хатині Меґ і Морін, де, крім крісла-відра матері (де та і відпочиває, і справляє нужду), увагу привертає лише телевізор (предмет особливої заздрості Патового брата, сусіда Рея) і та-таки сокира, яка з’являється тут час від часу в найкульмінаційніші моменти. А ще – вікна в глибині сцени, за якими, як і годиться для депресивного ірландського «задуп’я», постійна негода.

Власне, місце дії в цій п’єсі (як і, зрештою, в усіх п’єсах МакДонаха) аж ніяк не випадкове. Адже цього автора цікавить драма таки не будь-якої, а саме ірландської провінції, з усіма її історичними та нинішніми проблемами, драма колонії, що досі болісно переживає свою залежність від колишньої метрополії та відірваність від світу. Не розкриваючи всіх сюжетних ходів, зауважу лише, що й психічна травма Морін, як виявиться, почасти закорінена в її лондонському минулому, а потім Лондон (а далі й еміграція до Америки: ще один актуальний для МакДонаха мотив) стануть на перешкоді і її стосункам із Пато. Зрештою, ще на самому початку вистави Морін агресивно втовкмачує матері, що обов’язок ірландців – говорити саме ірландською (а не англійською).

Втім у виставі Максима Голенка цей проблемний пласт якось «провисає». Звісно, персонажі озвучують відповідні репліки, але далі цього справа дивним чином не йде: «Королева краси» залишається передусім побутово-психологічною драмою з чималим ухилом у чорну комедію, а ірландська провінція виконує тут радше роль географічних декорацій, не будучи невід’ємним проблемним полем. Хай там як, але навіть згадуваний конфлікт між матір’ю і дочкою щодо англомовності, який в українських реаліях міг би набути особливої гостроти (і який можна було б вирішити кардинально по-різному), тут майже не прозвучав.

Та все ж вистава справляє цілісне й загалом непогане враження, не в останню чергу завдяки майстерній акторській грі. Зрештою, і постановка здається вдалою, попри те, що не все, закладене драматургом у п’єсу, тут звучить або спрацьовує. В кожному разі, щиро тішить, що в усе ширшому репертуарі оновленого театру «Золоті ворота» знайшлося місце й для актуальної світової драматургії. Лишається сподіватися, що не востаннє.


Корисні статті для Вас:
 
Не про сталкерів2015-09-11
 
Вистава високого темпоритму2015-09-11
 
На подвір’ї у баби Юстини…2015-09-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#6

                        © copyright 2017