Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2003:#5
Студію віддають тихо і без бою, або Віддяка за «Срібного Ведмедя»
 
Лариса Брюховецька
  Лариса Брюховецька  
 


Останніми днями ЗМІ акцентують увагу на проблемі відмивання брудних грошей. Нас не повідомляють про суми тих брудних грошей, державі йдеться про те, аби якусь дещицю повернути на свої потреби, а, головне, щоб ці гроші не пішли на тероризм. Але якби бодай один відсоток з них вкласти в українську анімацію, то Україна мала б дуже вагомий зиск, хоч він вимірюється й не цифрами, але без нього всі матеріальні надбання втрачають сенс. Ідеться про душі та свідомість наших юних громадян, про їхнє моральне здоров’я. Анімаційне кіно, особливо кіно, призначене для дитячої аудиторії, потрібно врятувати, якщо ми не хочемо жити в країні злочинців та грабіжників.

Українська анімація — явище непересічне, впродовж 60-х — 80-х років вона досягала неабияких успіхів і в себе вдома, і за кордоном, а серія про козаків Володимира Дахна та Едуарда Кирича стала (і залишається) справжнім анімаційним бестселером. Мене зовсім не здивувало, що малюки в українських родинах США виховуються на козацькому серіалі Володимира Дахна. Але мене не перестає дивувати, що наша держава, маючи такого митця, вже 10 років ніяк його не використовує у творчому плані. А своїх юних громадян залишає наодинці з брудним телебаченням. Чи можна бути спокійним за дітей, які виростають на фільмах, де панує культ жорстокості й насильства?

Уже 10 років кіностудія «Укранімафільм» майже не фінансується, однак і в 90-х роках виходили фільми, в тому числі на багатому українському фольклорі: «Ходить гарбуз по городу», «Рукавичка», «Тополя», «Покрово-Покровонько», «А в нашого Омелечка...». А підготовлені на кінофакультеті КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого режисером Євгеном Сивоконем учні досягають сьогодні переконливих успіхів — той же багаторазово нагороджений на МКФ фільм Степана Коваля «Йшов трамвай №9» приносить Україні світову славу, отримавши ряд престижних нагород на міжнародних кінофестивалях, зокрема, «Срібного Ведмедя» на Берлінале.

Не таланило студії і на меценатів, а працівники, серед яких живі класики Володимир Дахно, Давид Черкаський, Євген Сивокінь, час від часу виїжджали на міжнародні кінофестивалі, аби подивитися, що знімають їхні колеги в інших країнах і бодай на якийсь час забути про власну творчу долю. Та от випав шанс: у квітні цього року студію взявся очолити підприємливий продюсер, практик міжнародного співробітництва в галузі анімації Віктор Слєпцов. Він пройшов вишкіл, очолюючи в 90-х роках комерційно успішну анімаційну студію «Борисфен-Лютес» у Києві, а також працюючи в інших країнах світу. Українські майстри анімації зраділи — нарешті їхню студію реанімує талановитий підприємець. Та й Міністерство культури також зраділо — все-таки продюсерських талантів в Україні не густо, тому, якщо людина береться змінити на краще таку безнадійну ситуацію, витягти студію з прірви, — нехай працює. Міністр культури Юрій Богуцький особисто схвалив намір й пообіцяв Слєпцову підтримку.

Програма нового директора була лаконічна: перший пункт — введення продюсерської системи, другий — офіційна передача корпусу, в якому студія з дня свого заснування міститься, але який юридично закріплений за Національною кінематекою України (корпуси біля станції метро «Лісова»). На думку Слєпцова, економічно зміцнити студію можна тільки одним шляхом: зробивши ремонт, здавати в оренду два поверхи будинку. З’явився і претендент — ЗАТ «Бліц-Інформ», яке розташоване неподалік і якому потрібні були площі. Віктор Миколайович розцінив це як щасливий збіг, і всі необхідні документи було здано в Міністерство. Але відповіді не надходило. Мало того – через якийсь час його вже, замість підтримати, сповістили (але не в управлінні кіно, а в інших кабінетах Міністерства), що план його не влаштовує Міністерство, бо як це так — студія сподівається отримувати прибутки. Тут неозброєним оком видно, що інтереси майстрів анімації, які хотіли проявити ділові якості, розбіглися з інтересами чиновників, які живуть за своїми принципами: нехай все завалиться, тільки б не мати клопоту й не ризикувати, а то раптом перевірки і раптом порушення.

Замовкли й орендарі. І як же здивувався Віктор Миколайович, коли дізнався, що 16 липня директора Національної кінематеки п.Лапшука викликали в Міністерство культури і в результаті візиту з’явилась його заява до Міністра з проханням дозволити здавати їхні площі в оренду... ЗАТ «Бліц-Інформ». Дозвіл надійшов наступного ж дня. А Слєпцов такого дозволу й досі не одержав. І з ним у Міністерстві не підписали контракту. Літо, впродовж якого Слєпцов, здобувши кошти, планував зробити ремонт, уже минає, а розпочинати ремонт він не ризикує. Бо якщо здадуть в оренду корпус «Укранімафільму», то плакали їхні кошти, вкладені в ремонт. А тим більше, якщо оренду оформлять з правом подальшої приватизації, що не виключено, то й самого корпусу їм не бачити.

...Хтось кудись подів зерно торішнього врожаю. Зерна було багато, а немає — навіть в резервах. І Прем’єр-міністр особисто займається пошуками злодіїв, які те зерно вкрали й нагріли руки. Чи не так само колись спохватяться в уряді, що зникли корпуси кіностудій і сформована державою інфраструктура кіногалузі розграбована приватними структурами? Чи буде тоді боліти голова в чергового Прем’єр-міністра? Чи його не цікавитиме, які мультики дивляться його і не тільки його діти та внуки? Та й взагалі: що діється з правовим полем в країні, якщо конкретна державна кіностудія не має ніякої можливості себе захистити, бо її дім, де створено шедеври анімаційного кіно, не сьогодні-завтра елементарно заберуть? Чи все-таки, шановна громадо, не дозволимо?


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#5

                        © copyright 2019