Роман Росляк Перейти до переліку статей номеру 2011:#3
Юрій Яновський: "Моє страждання у ВУФКУ вже скінчилося"


Юрій Яновський (1902 - 1954)- український письменник, кінодраматург. Автор сценаріїв фільмів «Гамбург» (1926, у співавторстві), «Микола Васильович Гоголь» (1952). Автор кіноповістей: «Фата моргана», «Царський острів», «Серця двох», «Золоте весілля», «Пристрасть», «Невидимий фронт», «Павло Корчагін». За творами Яновського знято фільми: «Вершники» (1939), «Дума про Британку» (1969).

Однією з актуальних проблем вітчизняного кінознавства є дослідження ролі та місця українських письменників у творенні національного кінопростору, зокрема 1920-хрр. Означеній проблематиці присвячено певну кількість праць. Віддаючи належне їх авторам, зауважимо, що принаймні дві вагомі причини змушують звертатися до цієї тематики знову і знову. Перша: більшість досліджень написані за радянської доби і пропущені крізь призму комуністичної ідеології. Друга: стали доступними раніше невідомі документи, що проливають світло на «білі плями» в історії українського кіно. Зрештою, тема взаємин письменництва і «де­сятої музи» така обширна (до того ж, далеко ще не всі архівні документи введено до наукового обігу), що годі сподіватися на комплексне її осмислення, принаймні в найближчі роки.

Серед українських письменників, які творили національне кіно, одне з центральних місць посідає Юрій Яновський. У 1920-хрр. він активно працював у редактораті ВУФКУ, згодом був редактором (художнім керівником) Одеської кінофабрики; він автор кількох сценаріїв. Не варто забувати і той факт, що Юрій Яновський привів у кінематограф Олексадра Довженка (сам же він потрапив туди завдяки Михайлю Семенкові). Ще невідомо, як би склалася Довженкова доля, якби не Яновський...

Пропонована публікація не ставить своїм завданням дослідити внесок Ю. Яновського в український кінематограф - загалом він вивчений непогано. Її мета значно скромніша- з'ясувати обставини його звільнення в 1927 році з Одеської кінофабрики ВУФКУ.

Наукові дослідження, що з'явилися навіть наприкінці радянської доби, відповіді на це питання не дають. Це стосується, наприклад, книги О. Бабишкіна «Кіноспадщина Юрія Яновського», що побачила світ 1987 року(1). Г.Островський, автор цікавого та сміливого (як на той час) дослідження «Одесса, море, кино»(2) (1989), котрий чимало сторінок присвятив діяльності Ю. Яновського на Одеській кінофабриці, також не згадує про факт його звільнення. Вочевидь, і в першому, і в другому випадках далеко не останню роль відіграли цензурні обмеження.

За Незалежності Г. Островський у журналі «Вітчизна»(3) опублікував документ, що певною мірою відкрив цю незнану сторінку з біографії Ю. Яновського. Це наказ голови Правління ВУФКУ Олександра Шуба від 20 серпня 1927р.: «§6. З цього числа звільняється з посади художній редактор Одеської кінофабрики тов.Яновський Юрій Іванович за абсолютне незнання кіне­матографії і за псування картин своїм монтажем, а також за складання юмористичних написів, чужих радянському духові...»(4).

Формулювання - вбивче. І це сказано про людину, завдяки якій національне кіномистецтво сягнуло доволі значних висот!

Відсутність інших архівних документів не дала змоги з'ясувати причину звільнення Ю. Яновського. Дослідник висунув власне бачення цієї проблеми. І загалом, він був недалеким від істини. Не залишивши каменя на камені від, м'яко кажучи, дилетантського наказу О. Шуба про «абсолютне незнання» Ю.Яновським кінематографії, «псування картин своїм монтажем» та «складання юмористичних написів», Г.Островський підсумовує: «А може, взагалі начальство вимагало безперечного виконання своїх вимог, а самостійність думок вважало оригінальничанням, юмором?»(5).

Загалом воно так і було: відбувся конфлікт таланту з бездарністю. І, як це доволі часто траплялося за радянських часів, переміг нездара.

Кульмінацією ж цього конфлікту стала Всеукраїнська кінонарада, що проходила в травні 1927р. Мабуть, все ж таки О. Шуб (який ще тоді не був головою ВУФКУ) допік письменнику своєю непрофесійністю. І той називає О.Шуба (за статтю в журналі «Кіно») «дилетантом і далеким від нашої кіносправи»(6). За інших обставин для Ю. Яновського це, можливо, закінчилося б по-іншому. Але при їхній розмові був присутній народний комісар освіти М. Скрипник ...Це лише наблизило розвязку конфлікту.

Невдовзі О. Шуб очолив ВУФКУ і ... розпочав справжнє цькування Ю. Яновського. Про один з таких фактів згадує письменник: «Коли тов.Шуб став головою ВУФКУ, він увесь час пропонував ди­ректорові фабрики вигнати Яновського і навіть, приїхавши на фабрику, в присутності Л. Гуревича і Ол. Довженка сказав режисеру Чардиніну, який жалівся на мене: Не беспокойтесь, я его выгоню»(7).

А далі - вже згадуваний наказ...

Що ж це за стаття, проти автора якої виступив Ю.Яновський і яка круто змінила його долю?

Появу публікації О. Шуба «За лікування, за оздоровлення кіно» спричинив процес над московськими кінопрацівниками, яких звинувачували в значних перевитратах державних коштів. Нама­гаючись перестрахуватися (аби не повторити московського «досвіду»), автор висував три «страховки», яких слід було неухильно дотримуватися: «рішуче поставити кінопромисловість, кіновиробництво під пильний догляд та контроль широкої ра­дянської громадськості», «посилити планове керівництво ро­ботою наших підприємств взагалі та постановкою окремих картин, зокрема», «третю страховку ми повинні мати так збу­дувавши наш апарат, щоб він за своєю внутрішньою конструкцією забезпечував для нас можливість взаємної перевірки окремих ланок нашого апарату»(8).

Власне кажучи, нічого нового О. Шуб не запропонував. Гасло про контроль з боку громадськості тієї чи іншої справи в тогочасних реаліях було досить заяложеним. Громадськість мала виступити такою собі рятівною соломинкою, спроможною вирішити геть усі проблеми. От тільки питання: де взяти таку професійну і всебічно розвинену громадськість? Не були новими і друга та третя «страховки».

Маємо сумніви, що саме ці три «страховки» О. Шуба змусили Ю. Яновського покритикувати автора, та ще й у присутності наркома освіти. За великим рахунком, таких публікацій у тогочасній пресі було безліч. І до них мало хто ставився серйозно.

Скоріш за все, Ю. Яновського зачепили інші рядки, що стосувалися сценарної політики. Сказані про московських працівників кіно, вони значною мірою стосувалися українського кіно (і безпосередньо художнього керівника Одеської кінофабрики): «Обурлива безгос­подарність, що спричинилася до багатомільйонних збитків для державної кіноскарбниці. Нахабний та безсоромний грабіж державної скарбниці, що йде по двох лініях, по двох стадіях виробництва. Попереду йде грабіж сценарний. Купується не­потрібний мотлох, видаються необмежені безповоротні аванси, витрачаються десятки, а то й сотні тисяч карбованців на зовсім непотрібні речі. В першу чергу державні гроші по цій лінії широко роздаються своїм знайомим людям.

За сценарним грабежом іде грабіж постановочний<...>(9)».

Щодо «грабежу сценарного», безперечно, це був камінь і в бік Ю.Яновського, який як художній керівник кінофабрики замовляв сценарії, здійснював їх відбір.

У цьому контексті доречними видаються спогади «Майстер залізної троянди» М. Бажана, де йдеться і про роботу Ю. Яновського на Одеській кінофабриці: «Головний редактор кіностудії - він був потрібен скрізь, і він скрізь бував, бо директор - Павло Нечеса - беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах, та й у справах фінансових був до нього поблажливий. Боюсь, що Ільф і Петров у Золотому теляті списали з Юри образ того щедрого редактора, який так охоче пропонував аванси і міг їх довірливо запропонувати навіть Остапам Бендерам, яких не бракувало тоді біля кабінетів кіностудії»(10).

Після прочитання статті О. Шуба Ю.Яновський зрозумів, що «московські хвилі» невдовзі дійдуть і до Одеси, а йому також слід чекати змін. Зміни ці виявилися аж занадто швидкими.

...З тексту документів, що публікуються нижче(11), видно, що Ю. Яновський в справі свого несправедливого звільнення з Одеської кінофабрики звертався за допомогою до президента ВАПЛІТЕ М.Г. Куліша. Згадані документи зберігаються в Центральному дер­жавному архіві вищих органів влади та управління України у фонді Народного комісаріату освіти УСРР. Це дає змогу стверджувати, що народний комісар освіти М. Скрипник був добре обізнаний з усіма цими подіями (він просто не міг про це не знати, адже вся кінематографія йому підпорядковувалася, і він призначав її керівників). Тож виникає цілком слушне питання: чому він не допоміг відновити кричущу несправедливість щодо Ю. Яновського? Не міг? Дуже сумнівно. Не бажав? Про це залишається лише здогадуватися. Не полишаємо надію знайти відповідь на це та на інші питання щодо кінематографічної спадщини Юрія Яновського в архівних установах.

Лист Правління ВУФКУ Ю. Яновському та П.Т. Долині про необхідність упорядкування листування

раніше 20 серпня 1927р.*, м.Київ

Копія з копії

Т[оваришам] ЯНОВСЬКОМУ й ДОЛИНІ(12)

Обіжно:

Шановний товаришу

Правління ВУФКУ звернуло увагу на те, що трапляються випадки, коли особи, що мають стосунки з ВУФКУ, вдаються до окремих його співробітників з приватними листами, в яких, крім особистих справ, порушують або торкаються ділових стосунків з ВУФКУ і прохають розвязати ту чи іншу справу.

Доводимо до Вашого відому, що апарат ВУФКУ цілком при­стосовано до того, щоб в найкращий спосіб розвязувати ділові справи. Приватнє ж листування навпаки ускладнює справи, бо приватні листи часто попадають до співробітників, що неком­петентні розв'язати зачепленої в листі справи.

Щоб уникнути такого ускладнення взаємин, Правління ВУФКУ прохає вас всю вашу ділову переписку адресувати виключно так: Київ, бульвар Тараса Шевченка№12, Правління ВУФКУ.

Разом з тим повідомляємо, що не нестимемо відповідальности за наслідки справ, порушених через приватнє листування зі співробітниками ВУФКУ.

Правління ВУФКУ

Згідно: підпис [В.Юрезанський]

ЦДАВО України. - Ф. 166.- Оп. 6.- Спр. 1494.- Арк. 118. Копія з копії

* Датується за наказом голови Правління ВУФКУ О. Шуба про звільнення Ю. Яновського з Одеської кінофабрики.

Наказ голови Правління ВУФКУ О.І. Шуба(13) про звільнення Ю.І. Яновського з Одеської кінофабрики

20 серпня 1927р., м.Київ

Копія з копії

До Одеської кінофабрики

Повідомляємо, що з цього числа т.ЯНОВСЬКИЙ звільняється з посади за абсолютне незнання кінематографії і за порчу картин своїм монтажем, а також складання юмористичних написів, чужих радянському духу.

Голова Правління ВУФКУ (О. Шуб)

За секретаря (Саравайська)

Згідно: секретар МК письменників підпис [В. Юрезанський]

ЦДАВО України.- Ф.166.- Оп.6.- Спр.1494.- Арк.115. Копія з копії

Лист Ю.І. Яновського до президента ВАПЛІТЕ М.Г. Куліша в справі звільнення з Одеської кінофабрики

28 серпня 1927 р., м.Одеса

Копія з копії

28/VІІІ-27 р.

Одеса

Шановний товариш Куліш(14)

Звертаюся до Вас як до президента ВАПЛІТЕ(15). Моє страждання у ВУФКУ вже скінчилося. Учора одержала фабрика від голови Правління ВУФКУ ШУБА наказа про моє звільнення. Тон цього документа і його вирази настільки нахабні і безапеляційні, що при всій моїй витриманості я відчув такий сором за себе, за ту частину укр[аїнської] рад[янської] громадськости, членом якої я є, що й висловити тяжко...

Ця мотивіровка мого звільнення (до речі, угода зі мною кінчається 1/ІХ, і можна було б просто не продовжувати її, а не звільняти за тиждень до кінця угоди) - мотивіровка від початку до кінця склочна і брехлива. Очевидности цього я не буду доказувати, але ось для Вас деякі пакти(16).

1.Працюю в ВУФКУ редактором 2 роки і 3,5 місяці, з них на фабриці художнім керовником вже 13місяців. Так що можна казати, що я за цей час не багато взнав з кінематографії, але ж таки не «абсолютне незнання кінематографії».

2.За весь час моєї роботи на фабриці з фабрики вийшло 24 повнометражних картини. Усіх я доглядав з боку монтажа і написів. Особливо такі картини, як:

1.«Гамбург» (17),

2. «Тарас Трясило»(18),

3. «Черевички»(19),

4. «Сорочинський ярмарок»(20),

5. «Портфель дипкурєра»(21),

6. «Воскові королі»(22),

7. «Микола Джеря»(23),

яких я багато доглядав і писав до всіх їх цілком нові написи - ці картини є найкращі, що в нас за цей рік вийшло. Яку картину я зіпсував своїм монтажом - по честі не знаю. Які юмористичні на­писи та ще й чужі радянському духу (що це за дух) - ніяк не приберу розуму. А дуже соромно одержати за роботу таке «дякую».

Відношення до мене тов.ШУБА є зведення особистих рахунків й помста дрібненького уязвленого міщанина, людини, не згідної до великої громадської і господарської (не кажучи вже про культурну) роботи.

Я Вам розповідав, як це все почалося. На Всеукр[аїнській] кінонараді 1/V-27р. в присутності тов.СКРИПНИКА(24) я назвав тов.ШУБА (тоді технічного директора ВУФКУ) за його статтю в журналі «Кіно» дилетантом і далеким від нашої кіносправи. Я сказав, що його статтю треба було б назвати не «За оздоровлення і лікування кіно», а за Криловим - «Пустынник и Медведь». Від цього почалося.

Коли тов.ШУБ став головою ВУФКУ, він увесь час пропонував директорові фабрики(25) «вигнати» Яновського і навіть, приїхавши на фабрику, в присутності Л. Гуревича(26) і Ол. Довженка сказав режисеру Чардиніну(27), який жалівся на мене: «Не беспокойтесь, я его выгоню».

Через місяць після цього я був у Києві і попрохав пояснення у тов.ШУБА по суті його заяви. Він відповів, що фабрика займається сплетнями і що він до мене «хорошо относится и не собирается так действовать».

Зовсім недавно я послав листа приватного і сценарій мій до Києва Ярошенкові(28). Через тиждень дістав відповідь від ВУФКУ, що сценарій одержано і прикладений тут обіжник(29).

Працювати далі у ВУФКУ неможливо не тільки мені, а й іншим...

Я чекаю Вашої поради. Вірте, що особисто я ні в чим не зацікавлений.

Ваш Юрій Яновський

Згідно: підпис [В.Юрезанський]

ЦДАВО України. - Ф.166. - Оп.6.- Спр.1494. - Арк.116-117. Копія з копії

Лист президента ВАПЛІТЕ М.Г. Куліша до місцевого комітету письменників(30) у справі звільнення з Одеської кінофабрики Ю.І. Яновського

пізніше 28 серпня 1927 р.*, м. Харків

Копія

ДО МІСЦЕВКОМУ ПИСЬМЕННИКІВ

Прикладаючи до цього документи у дивній справі звільнення з посади на Одеській кінофабриці ВУФКУ т.Юрія ЯНОВСЬКОГО, ВАПЛІТЕ ставить за товариський обов'язок Місцевком пись­менників і просить вжити рішучих заходів щодо реабілітації громадської гідности Юрія ЯНОВСЬКОГО, оганьбленого ВУФКУ в чиновницько-бюрократичний спосіб (наказ). Ми не знаходимо навіть слів, щоб висловити обурення супроти такого дикого поводження з особою співробітника державної установи, з особою письменника і громадянина Радянської Республіки.

Юрій Яновський згідно з його повідомленням працював 2 роки і 3місяці у ВУФКУ і за цей час керував художньою справою кінофабрики 13 місяців, тією справою, в якій його, згідно з наказом т.Шуба, голови Правління ВУФКУ, обвинувачують в абсолютному незнанні кінематографії і порчі картин написами і т.д. А між тим, за цей час під доглядом тов.Юрія Яновського вийшли ті картини, що справедливо вважаються найбільшими досягненнями ВУФКУ. Це «Гамбург», «Микола Джеря», «Тарас Трясило», «Портфель дипкурєра», «Воскові королі», «Черевички», «Сорочинський ярмарок» і т.д.

Ось чому ми дозволяємо собі не йняти віри правдивости документів Правління ВУФКУ в цій справі і, більш того, запідозрюємо, що тут діяли не мотиви виробничого характеру, а моменти персональних рахунків Правління ВУФКУ з Ю. Яновським.

Доручаючи розслідування цієї справи Місцевкому письменників, ВАПЛІТЕ висловлює надію, що місцевком негайно вживе всіх потрібних заходів, щоб поставити на місце товаришів з ВУФКУ, що занадто легковажать як особами своїх співробітників, так і цілим процесом будування ВУФКУ на ґрунті обєднання навколо себе найкращих художніх сил УСРР.

До цього додається:

1)Копія наказу про звільнення Яновського.

2)Фрагменти листа Яновського до Президента ВАПЛІТЕ т.Куліша.

3)Обіжник ВУФКУ, що характеризує ту атмосферу, в якій доводиться працювати т.Яновському у ВУФКУ.

Президент ВАПЛІТЕ (М. КУЛІШ)

За секретаря (І. СЕНЧЕНКО)

З оригіналом згідно: підпис [В. Юрезанський]

ЦДАВО України.- Ф. 166.- Оп. 6.- Спр. 1494.- Арк. 114. Засвідчена копія

*Датується за листом Ю.І. Яновського до президента ВАПЛІТЕ М.Г. Куліша в справі його звільнення з Одеської кінофабрики.

Від редакції.

Оцінку ситуації в українському кіно Яновський через два роки дав у листі до Хвильового.

Лист Юрія Яновського до Миколи Хвильового

«Боляче не те, що ми малокультурні в масі - цього можна позбутися і цього ми позбудемось. Боляче, що багато у нас так званих «напівінтелігентів» - оцієї хилої, пролазливої, безприн­ципової, гнучкохребетної, паразитної публіки, котра нехтує знання й культуру, шкодить робітничій клясі наплюйницьким ставленням до культури і проходить життя, ні про що ні разу серйозно не замислившись.

Звичайно, що тільки на такому безрадісному тлі можливе існування того, що ми називаємо українське кіно, в теперішньому його вигляді. Поспішаю оговоритися: в Росії не менший відсоток «напівінтелігентів» - звідки ми і взяли таку породу, але ми не взяли в Росії традицій плекання справжніх робітників культури - через це там все-таки є кому працювати, і справи там не стоять. Нас завше зупиняють словами, що в російськім кіно теж не все гаразд, що, мовляв, «чого ви хочете від нашого молодого, в молодій країні і т.д. і т.н.». Це - ганебні слова! Ними ми виправдовуємо своє ледарство і злочинну любов до «варягів». Ви не знаєте нашого кіно, товаришу Миколо. Я його трохи знаю, бо працював там з травня 1925 р. до серпня 1927. Два роки, як я не працюю там. І ви думаєте, що там щось змінилося, щось посунулося вперед. Ви не помилитеся, коли скажете, що певно, все стоїть на місці. А значить, іде назад додам я. <...>

Безнадійні, убогі його обрії. Коли б кіно не була така річ, що сама дає гроші і що з поганенько поставленого прокату фільмів покриваються всі витрати на наші доморобні фільми, - укра­їнського кіно не існувало б. Характерні прикмети наших фільмів - вони однакові за останні шість років: абсолютна відсутність будь-якого стилю в фільмі - наче картини всі знімає хтось узятий випадково з великого натовпу - іноді кращий, іноді гірший; убогі потуги на сюжет; мотивації дій - такі, що за них незручно стає середньому глядачеві; «передержана ідеологія» (за влучним виразом М. Куліша); відірваність (більша чи менша) від тієї культури, яка дає своє ім'я кінематографічній формі. Цього, мабуть, і досить. Бо цього, мабуть, і забагато. <...> Ви скажете, що є Довженко і двоє-троє молодих. Я свідомо це замовчав. Не личить згадувати при цім Довженка, бо він давно виріс і переріс своїх (волею долі) товаришів у ремеслі. Довженко - козирна карта нашого кіно і нею кілька років уже затуляють вітер з усіх боків. Візьмемо з колоди її - і решта буде не козирна.

«Товаришу, - скажете Ви мені, т.Миколо, - ви переборщили! Щось же та робиться на цьому важливому фронті. Ви неврастенік і плаксій». Так, одповім я,- я дійсно переборщив. Але хіба я не правий буду, коли з того, що я сказав, визирне добрий шматок гіркої неприкрашеної правди? Хіба правда не варта того, щоб за неї похвилюватися? Адже правда ця мені болить. І це є важливий фронт, т. Миколо (Лист Ю.Яновського до М.Хвильового// Літературний ярмарок, кн. 9.- Харків:ДВУ,1929.- С.128-133)

1 БабишкінО.К. / Кіноспадщина Юрія Яновського. К.: Мистецтво, 1987. 141с.

2 ОстровскийГ.Л. / Одесса, море, кино: Путеводитель. Одесса: Маяк, 1989. 184с.

3 ОстровськийГ. / Все, що залишилось або Авторський спогад про ліричний роман // Вітчизна. К., 1993. №2. С.112-119; №3/4. С.104-113.

4 ОстровськийГ. Все, що залишилось або Авторський спогад про ліричний роман // Вітчизна. К., 1993. №3/4. С.109.

5 Там само. С.111.

6 ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 6. Спр. 1494. Арк. 117.

7 Там само.

8 ШубО. За лікування, за оздоровлення кіно // Кіно. 1927. №7 [квітень]. С.1.

9 Там само.

10http://www.ukrcenter.com/Література/Микола-Бажан/20110/Майстер залізної троянди

11 Документи подаються в хронологічній послідовності. Мова оригіналу збережена.

12Долина (Попиков) Петро Трохимович (1888-1955) актор, режисер. Працював у театрах Києва, Саратова, Батумі; в 1920-х рр. викладав (деякий час очолював екранне [акторське відділення] в Державному технікумі кінематографії ВУФКУ в Одесі. Працював на Одеській, Київській кінофабриках, на Техфільмі). Пост. ф-ми: «Чортополох» (1927), «Новими шляхами» (1928), «Секрет рапіда» (1930).

13 Шуб Олександр Ісакович (1890-?) 11 грудня 1926р. призначений заступником голови ВУФКУ та членом Правління; з 28 травня 1927р. голова Правління ВУФКУ (замість З.С. Хелмно). Менше ніж через рік на цій посаді його змінив І.О. Воробйов.

14 Куліш Микола Гурович (1892-1937) український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, журналіст, педагог. Президентом ВАПЛІТЕ був з листопада 1926 до січня 1928р. Репресований і розстріляний.

15 ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) українська літературна організація. Створена 1925 у Харкові. Сповідувала принципи створення нової української літератури шляхом використання кращих досягнень західноєвропейської культури. До її складу увійшли колишні члени літературних організацій «Гарт», «Жовтень», «Плуг». Фактичним лідером був Микола Хвильовий (Фітільов), президентами Михайло Яловий, згодом Микола Куліш; члени: Григорій Епік, Олесь Досвітній, Павло Тичина, Іван Сенченко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Олександр Довженко, Юрій Смолич та ін. Видавала ж-л «ВАПЛІТЕ» (1927). В результаті розходження з більшовицькою ідеологією розпочалася партійна критика і постійні переслідування. В 1928 самоліквідувалася. Деякі члени перейшли в організацію «Пролітфронт». В 1930-хрр. багатьох її учасників репресовано.

16 Тобто факти.

17«Гамбург». Одеська кінофабрика ВУФКУ, 1926. Екранізація книги нарисів Л. Рейснер «Гамбург на барикадах». Авт. сцен. Ю. Яновський, С. Шрейбер; реж. В. Баллюзек; опер. Й. Рона. Ф-м не зберігся.

18 «Тарас Трясило». Одеська к/ф ВУФКУ, 1926. Авт. сцен. В. Радиш; реж. П. Чардинін; опер. Б. Завелєв.

19«Черевички». Одеська к/ф ВУФКУ, 1927. Екранізація. Авт. сцен. Л. Гуревич; реж. П. Чардинін; опер. Б. Завелєв. Ф-м не зберігся.

20 «Сорочинський ярмарок». Одеська к/ф ВУФКУ, 1927. Екранізація. Авт. сцен. Л. Гуревич, М. Каплан; реж. Г. Гричер-Чериковер; опер. Ф. Вериго-Даровський, не зберігся.

21 Ідеться про стрічку «Сумка дипкур'єра». Одеська к/ф ВУФКУ, 1927. Авт. сцен. М. Зац, Б. Шаранський; реж. О. Довженко; опер. М. Козловський.

22 «Воскові королі» («Борислав сміється»). Одеська к/ф ВУФКУ, 1927. Екранізація. Авт. сцен. П. Нечеса (Миргородський); реж. і опер. Й. Рона. Ф-м не зберігся.

23 «Микола Джеря». Одеська к/ф ВУФКУ, 1926. Екранізація. Авт. сцен. М. Бажан; реж. М. Терещенко, Й. Рона; опер. Й. Рона. Ф-м не зберігся.

24 Скрипник Микола Олексійович (1872-1933) радянський партійний і державний діяч. У згаданий період народний комісар освіти УСРР (ВУФКУ підпорядковувалося Наркомосу УСРР). Покінчив життя самогубством.

25 Ідеться про Нечесу Павла Федоровича (1891-1969) українського організатора кіновиробництва, був директором Одеської кінофабрики. В 1930-хрр. репресований.

26 ГуревичЛ. сценарист. Ф-ми: «Справа №128» (1926, у співавт.), «Сорочинський ярмарок» (1927, у співавт.), «Черевички» (1927), «Плітка» (1928), «Еврика» (1930).

27 Чардинін (Красавчиков) Петро Іванович (1872-1934) режисер, сценарист, актор. У кіно з 1906р. Працював у приватних кіноателье О. Ханжонкова, Д. Харитонова. До 1917 р. поставив близько ста фільмів. Після повернення з еміграції (1923) на Одеській кінофабриці; серед фільмів: «Магнітна аномалія», «Господар чорних скель» (1923), «Укразія» (1925), «Тарас Шевченко» (1926), «Тарас Трясило» (1926), «За монастирською стіною» (1928).

28 Ярошенко Володимир Мусійович (1898-1937) український письмен­ник. Автор сценаріїв «Хліб» (1930), «Зміна росте» (1931). Ростріляний.

29 Див. перший документ.

30 Можливо, йдеться про місцевий комітет письменників в Одесі.


Корисні статті для Вас:
 
КДБ про Параджанова. Документи із розсекреченого архіву КДБ УРСР2011-03-03
 
Довженко знімає в Яреськах( "Землі" - 80 років)2011-03-18
 
КДБ про Параджанова. Документи із розсекреченого архіву КДБ УРСР2011-04-05
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2011:#3

                        © copyright 2016