Любомир Пиріг Перейти до переліку статей номеру 2011:#1
Український кінематограф у дзеркалі філателії


Філателія – одна з наймасовіших галузей колекціонування. Поруч із «класичною» філателією (колекціонування поштових випусків у хронологічному порядку різних держав із врахуванням їх різновидів – колористики, зубцівки та ін.) дедалі більшої популярності набуває тематична філателія, тобто колекціонування та аналіз поштових випусків відповідно до обраної колекціонером теми. Спектр тематики залежно від зацікавлень філателіста надзвичайно широкий. Останніми десятиліттями найпопулярнішими темами у філателії є завоювання і освоєння космічного простору, спорт, образотворче мистецтво. Ми вперше робимо спробу огляду філателістичного матеріалу, присвяченого історії розвитку українського кінематографа.

Об’єктом філателії є не лише поштова марка, а й конверти, видані державними поштовими відомствами, поштові марковані листівки, відбитки пам’ятних і навіть звичайних поштових штемпелів, які за назвою населеного пункту, датою відправлення кореспонденції мають стосунок до згаданої теми.

У цій статті обмежуємося оглядом поштових випусків (до 1990 року – Пошти СРСР, після 1990-го – Пошти України), які прямо стосуються історії кіно в Україні. Мета статті – показати й довести роль філателії не тільки в увічненні пам’яті про особи, події в розвитку українського кіно, а й значення її в пропаганді досягнень України в цій галузі світової культури. Хотілося б також заохотити істориків кіно, відповідні ювілейні комітети не забувати про такий спосіб донесення до мільйонних мас філателістів світу (і не тільки філателістів) інформації про історію та здобутки українського кінематографа.

Філателістичного матеріалу про початки кінопродукції в Україні (Харків) останніх десятиліть ХІХ ст. немає. Заслуговують згадки перенесення на кіноекран катеринославською кіностудією (1911) п’єс «Наймичка» І. Тобілевича (Івана Карпенка-Карого, 1845–1907; конв.1965; пам. штемпель – Київ, 29.09.1965; конв. 1985; марка 1995, пам. штемпель – хутір Надія Кіровоградської обл., 29.09.1995) та «Наталка Полтавка» І.Котляревського (філателістичний матеріал дуже багатий) у виконанні театру М. Садовського за його участю (1854 – 1933; конв.1966), а також М. Заньковецької (М. Адасовської, 1854 – 1934; марка, пам. штемпель – Львів, 23.07.2004; два немарковані конверти з портретами артистки, пам. штемпелі – Ніжин Чернігівської обл., Кіровоград – обидва – 04.08.2004; театр її імені – Львівський національний драматичний театр – конв. 1972, 1997 рр.). Їй довелося ще зіграти кінороль у фільмі «Остап Бандура» (1923, реж. В. Гардін), що його І.Кошелівець вважав одним із «мистецьких фільмів про громадянську війну з глибокою психологічною характеристикою образів».

Чи не першою відомою кіноактрисою-українкою була Віра Холодна (дівоче прізвище Левченко; 1893, Полтава – 1919, Одеса). Від 1914 до 1918 року ця «зірка німого кіно» знялася у 5-ти фільмах, включно з останнім – «Останнє танго» (1918). Земляки-полтавці вшанували 100-річчя від дня її народження виданням двох конвертів з портретами «королеви екрану» та пам. штемпелями – Полтава, 30.09.1993.

У 1922 році всі кінофабрики в Україні було підпорядковано Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ), в тому числі й Одеську (конв. 1979) та Київську (1928; конверт, пам. російськомовний штемпель – Київ, 03.04.1978; конв. 1998) кіностудії художніх фільмів. Конвертом 2007 року відзначено 50-річчя Національної спілки кінематографістів України.

Двадцяті – тридцяті роки XX сторіччя завдяки видатним кінорежисерам, акторам ознаменувалися відносно чималою кількістю та досить високою художньою якістю кінопродукції в Україні.

Більш відомий як театральний режисер, реформатор українського театру Лесь Курбас (1887 – 1937) був запрошений на Одеську кінофабрику, де 1924 року поставив фільми «Вендетта», «Макдональд» і 1925 року – «Арсенальці». На конверті пошти СРСР 1986 року значиться рік його смерті 1942-ий, хоча страчений був на Соловках 1937 року, що стверджено на конверті з його портретом і оригінальною маркою 1997 року. Меморіальна дошка, встановлена у Відні і зображена на конверті 2004 року, нагадує, що Л. Курбас перебував у столиці Австрії в 1908 році.

У 1929 році фільмом «Злива» заявив про себе як режисер відомий скульптор Іван Кавалерідзе (1887 – 1978). Його фільми 30-х років («Перекоп», «Прометей», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Коліївщина») не відповідали панівній на той час офіційній ідеології, і тому доступ до їх перегляду обмежувався. У 1958 році І. Кавалерідзе поставив кінофільм «Григорій Сковорода», а в 1961-му – «Повію». Філателістичного матеріалу більше присвячено його скульптурним творам – портрет І. Кавалерідзе – на конвертах 1986 і 2006 років.

«Вершинне досягнення українського німого кіно становлять три фільми О. Довженка: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930). Натхненний українським визвольним рухом 1917 – 1921 років, в якому він сам брав участь, Довженко прийшов в українське кіно в 1926 р. з візією тисячолітньої легенди України…» (І.Кошелівець). О. Довженко створив 13 фільмів, з яких три документальні, один короткометражний, а один незавершений. Відзначимо, що 1958 року міжнародне журі на Брюссельській виставці назвало серед 12-ти найкращих фільмів усіх часів і народів «Землю» (1930). «Обдарений надзвичайним талантом, він був здібний творити щось велике, натхненне, і… всюди йому зв’язували руки» (М.Семчишин). Жорстокіша загроза, ніж «зв’язання рук», змусила його прийняти пропозицію/вимогу «ідеологів» жити й творити в Москві від 1946 р. («Мосфільм»). На зібраннях «шістдесятників» свого часу часто висловлювалася думка про перепоховання праху О.Довженка в Україні.

О.Довженко – творець широкого діапазону: кіно, література, образотворче мистецтво. Вшановано його й засобами філателії: поштові марки (1964, 1994), конверти (1974 – портрет у супроводі кадрів із фільмів «Земля», «Щорс»; пам. штепмель – Київ, Москва, 11.09.1974; 1984; немаркований конверт 2004 р. і пам. штемпель – Сосниця Чернігівської обл., 10.09.2004). На конверті 1972 р. зображено пам’ятник О.Довженкові в с. Сосниця (скульптор Л. Козуб).

Починаючи з 20-х років ХХ ст., високохудожньою акторською грою у численних кінофільмах України заявив про себе Амвросій Бучма (1891 – 1857; конв. 1990; пам. штемпель – Львів, 14.03.1991). На той час популярним було створення фільмів на основі літературних творів, кінофільмів, присвячених історичним особистостям та подіям в Україні. А.Бучма виконував головні ролі у фільмах «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко» (худ. оформлення – В.Кричевський, 1872 – 1952; марка 1997), «Микола Джеря», німецького солодата в «Арсеналі» (реж. О.Довженко), . Виконував ролі А.Бучма в деяких кінофільмах 40-х років, що детальніше викладено в монографії О.Бабишкіна «Амвросій Бучма в кіно» (1966).

У створенні гаданого фільму «Тарас Трясило» (1927) брав участь відомий театральний актор Мар’ян Крушельницький (1898 – 1960; конв. 1967). Він же виконував роль Жана у фільмі О. Довженка «Ягідка кохання» (1926) та ролі в інших фільмах ще у 1950-х роках.

З 20-х років ХХ ст. режисером кіно працював В. Браун (1896 – 1957; конв. 1985) спочатку на Одеській кіностудії, з 1945 року – на Київській, де поставив фільми «Голубі дороги» (1948),«Командир корабля» (1954), «Мальва» (1957) та ін.

Кінорежисер Ігор Савченко (1906 – 1950; конв. 1986) навчався в Ленінграді, творчий і педагогічний шлях розпочав у Баку, як режисер і педагог працював у Москві (один з його учнів – С.Параджанов). У Києві поставив фільми «Вершники» (1939), «Богдан Хмельницький» (1941), «Тарас Шевченко» (1951, завершили учні). У 1945 – 1948 рр. був художнім керівником Київської кіностудії.

На Київській кіностудії працював режисером Віктор Іванов (1909 – 1981; конв. 1999). Створив фільми «Олекса Довбуш» (1959), «За двома зайцями» (1961) та ін.

У 20 – 40-х роках ХХ ст. виконувала ролі у фільмах відома театральна актриса Наталя Ужвій (1898 – 1986; марка 1998; штемпелі першого дня – Київ, 08.09.1998, пам’ятковий – Любомль Волинської обл., 08.09.1998). Відома її участь у фільмах 1920-х років «ПКП», «Тарас Шевченко», у 30-х роках – «Прометей», «Устим Кармелюк», в 40-х – «Райдуга» та ін.

Знімався в кіно відомий артист театру Гнат Юра (1887 – 1988; конв. 1987, пам. штемпель – Кіровоград, 08.01.1988) – «Прометей», «Устим Кармелюк» (1936), «Тарас Шевченко» (1951).

В екранізованих І. Кавалерідзе творах «Наталка Полтавка» (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937) бачимо і слухаємо Івана Паторжинського (1896 – 1960; конв. 1966, 1985).

І російським актором та режисером, і українським актором вважається Сергій Бондарчук (1920, с. Білозерка Херсонської обл. – 1994, Москва), який зіграв головні ролі у фільмах «Тарас Шевченко» (1951), «Іван Франко» (1956). Він читав дикторський текст і поезії Шевченка в художньо-документальному фільмі «Тарас» (1989). На конвертах бачимо його в ролях поставлених ним же фільмів «Доля людини» (1959), «Вони воювали за Батьківщину» (1975). Конверти були випущені до Міжнародних кінофестивалів у Москві. Конверт випущений до IV Міжнародного кінофестивалю (Москва), засвідчує, що С.Бондарчук був режисером-постановником фільму «Війна і мир» (4 серії, 1966 – 1967,«Оскар») .

Зі слів дочки С.Бондарчука Наталії («Дзеркало тижня», 2009, ч. 32), її батько мріяв поставити фільм «Тарас Бульба», але тогочасні радянські ідеологи не дозволили, щоб, мовляв, не дратувати поляків. Розмовляв він українською, дуже поважав О. Довженка.

На Київській кіностудії реалізовували свій режисерський талант деякі російські митці українського походження. Марк Донськой (1901, Одеса – 1981, Москва) закінчив університет у Сімферополі, працював у Москві, а на Київській кіностудії поставив фільми «Райдуга» (Державна премія СРСР, 1946, «Оскар», 1944), «Нескорені» (1945), «Дорогою ціною» (1958). Його портрет – на конверті 1990 року.

Земляком М.Донського за народженням (Одеса) був Роман Кармен (1906 – 1978, Москва; конв. 2006) відомий режисер і оператор документального кіно, журналіст, сценарист.

Михайло Романов (1896 – 1963; конв. 1986) від 1936 до 1963 року працював у Київському російському академічному театрі ім. Лесі Українки, а також знімався в кіно, в тому числі у фільмі «Поема про море» (Ю. Солнцева за сценарієм О. Довженка, 1958), зіграв роль Михайла Коцюбинського у фільмі «Іван Франко» (1956) та ін.

З російських акторів, які знімалися на українських кіностудіях, виконували у фільмах ролі українських персонажів, можна згадати Миколу Охлопкова (1900 – 1967; конв. 1989), який знімався в німих фільмах в Україні («Митя», 1927; «Проданий апетит», 1928), Миколу Мордвинова (1901 – 1966; конв. 1990), який знімався у фільмах «Богдан Хмельницький», «Котовський». На конверті поруч з його портретом – постать українського козака.

Знімався в кіно художній керівник Київського російського драматичного театру (1934 – 1954) Костянтин Хохлов (1885 – 1956; конв. 1986).

Якби не історична недоля України, можливо, вважались би українськими артистками Алла Тарасова (1898, Київ – 1973, Москва; конв. 1987), яка навчалася в Києво-Печерській гімназії, Фаїна Раневська (1896, Таганрог – 1984, Москва; конв. 1986), яка з 1916 до 1931 року формувался як актриса і працювала у Сімферополі. Обидві не відмовлялися від кіноролей.

Це ж стосується і відомого кінорежисера Григорія Чухрая, який народився в Мелітополі Запорізької області, творця фільму «Балада про солдата», кадри з якого відтворено на конверті і поштовій марці 1963 року, присвячених ІІІ Міжнародному кінофестивалю (Москва).

Серед режисерів кіно в Україні другої половини ХХ ст. найуспішнішим був Сергій Параджанов (1924 – 1990), завдяки одному зі створених ним у Києві чотирьох повнометражних ігрових фільмів. Його «Тіні забутих предків» (1965) підкорили і зарубіжного глядача, і журі різних фестивалів. Пам’ять про С.Параджанова філателія України вшанувала немаркованим конвертом, поштовою маркою з його портретом і купоном зі словами митця: «Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти на Україні… Вона велика і друга моя Батьківщина». Не судилося… Після ув’язнення жив у Тбілісі, похований на своїй рідній, першій Батьківщині, похований у Єревані.

Головну роль у коронному фільмі С. Параджанова грав Іван Миколайчук (1941 – 1987), який проявив свій акторський талант у фільмах 1960 – 1980-х років, включаючи роль Тараса Шевченка у фільмі «Сон» (1964). За романом В. Земляка «Лебедина зграя» він поставив фільм «Вавилон ХХ». Пам’ять про І.Миколайчука вшановано випуском поштового конверта і пам’ятковим штемпелем – Кіцмань Чернівецької обл., 15.06.2001.

Леонід Биков (1928 – 1979; конв. 1998) відомий як видатний кіноактор, а також як режисер фільмів «В бій ідуть тільки “старики”» (1973), «Ати-бати, йшли солдати» (1977).

Кінорежисер Артур Войтецький (1928 – 1993; конв. 2003), відомий екранізаціями А. Чехова, був відзначений на Х Всесоюзному кінофестивалі (Алма-Ата, 1983) за сценарій фільму «Ще до війни».

Пам’ять про кіноактора Сергія Іванова (1951 – 2000) відзначено випуском конверта з оригінальною маркою (2000).

Відданим своєму покликанню кіно був Володимир Шевченко (1929 – 1987), який став не першою й, на жаль, не останньою жертвою Чорнобильської катастрофи, створивши сценарій і відзнявши в найпекельніші дні квітня – травня 1986 року документальний фільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів». Про це нагадали конверти 1999 і 2004 рр.

Три поштові марки 2000 року засвідчили успіх українських дитячих мультфільмів «Івасик-Телесик», «Кривенька качечка», «Котик та півник» (художник Микола Чурилов).

Стосунок не до українського кіно, а до історичних подій в Україні має фільм «Панцерник “Потьомкін”» (1925) режисера Сергія Ейзенштейна (1898 – 1948; конв. 1987). Один із кадрів фільму відтворено на марці 1979 року. Повстання на броненосці відбулося на Чорному морі, й очільниками його були українці Г. Вакуленчук і П. Матюшенко. У 1958 році цей фільм, як і Довженкова «Земля», в Брюсселі було внесено до списку 12-ти найкращих фільмів усіх часів і народів.

Пам’яткові поштові штемпелі засвідчують, що у 1959, 1966, 1984 рр. у Києві відбулися Всесоюзні кінофестивалі.

За часів совєтської влади кіно служило одним із активних засобів більшовицько-російсько-імперської агітації, що було підтримано наявністю численних кінотеатрів і доступними можливостями їх відвідувань. За неповним підрахунком будівлі тогочасних кінотеатрів зображено на понад 30-ти конвертах. Назви деяких стосуються місцевості їх розташування: ім. Котляревського в Полтаві, «Ятрань» (Кіровоград), «Куяльник» (Одеса), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Крим» (Феодосія), «Сімферополь». Назву «Україна» мали кінотеатри в Житомирі, Тернополі, назву «Росія» – у Вінниці, Генічеську. Відповідали завойовницькій ідеології того часу такі назви, як «Космос» (Івано-Франківськ, Рівне), «Ракета» (Євпаторія), «Орбіта» (Коблеве), «Сатурн» (Ялта). А відтворювали агітаційно-пропагандистську атмосферу «Жовтень» (Рівне), «Аврора» (Київ), «Салют» (Дніпропетровськ), «Комсомолець» (Кіровоград). Рідше зустрічалися назви «Колос» (Полтава), «Промінь» (Суми). Серед випусків Пошти України поки що відомий тільки один конверт із зображенням кінотеатру («Сімферополь», 2004).

Огляд можна було б значно доповнити ілюстрацією філателістичного матеріалу про письменників, твори яких послужили створенню художніх фільмів, про яких знято документальні фільми, про письменників-кіносценаристів, про композиторів, музика яких допомагала збагнути, відчути зміст та ідею фільмів.

Порівняно з іншими галузями української культури (література, музика, живопис, скульптура) кінематограф зайняв у філателії найскромніше місце. Українське кіно заслуговує активнішої та ширшої пропаганди у світі з використанням такого популярного і доступного засобу, як філателія.


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2011:#1

                        © copyright 2019